Історія українського ...

Доведіть, що націоналістичні погляди М.Міхновського мали «оборонний» (захисний) характер проаналізувавши програмні документи та практичну діяльність самостійників на початку XX ст. 

 

Уривок з "Самостійної України" (1900 р.)

...Наші суперечники кажуть, що логіка події, напрям і течія життя з непереможною силою пруть до повного вимирання нашої нації.

Над нами висить чорний стяг, а на йому напис:

"Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації!"

Се не є самі слова: зміст їм відповідає. Коли ж в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній московський наймит. Уряд чужинців розпоряджається на території колишньої української Республіки наче в завойованій країні, висмоктує останні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються. Законами російської імперії зневажається право свободи совісті, право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканість тіла. Колишній протектор української Республіки перемінився нині на правного тирана, якому належить  необмежене право над життям і смертю кожного з Українців. Царський закон з 17 мая 1876 року наложив заборону на саму мову спадкоємців Переяславської конституції і вона вигнана з школи й суду, церкви й адміністрації. Потомство Павлюка, Косинського, Хмельницького й Мазепи вже збавлене права мати свою літературу, свою пресу: йому загадано навіть у сфері духовній працювати на свого пана. Таким чином українська нація платить "данину" не тільки матеріальними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови. Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися у одну родину, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що наповнили народну душу і – хай навпаки логіці подій ми виписали на своєму прапорі: "ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ".

Чи не захоплюємося ми?!

Може наша пристрасна любов до Вкраїни підказала нам думку безглуздну, безпідставну?

Здебільшого, як головний аргумент проти нашого права на національне існування, проти нашого права на самостійність державну – виставляють те, що ми не маємо історичної традиції, не маємо минулого. На сьому аргументі не спинятимемося через те, що помилковість його вже доведена нами попереду, теж і через те, що відсутність державно–історичної минувши не може мати ніякого значення для дужої, бадьорої нації, що відчула свою силу і хоче скористатися своїм "правом сильного". Для нас далеко важливіший другий – се закид, що нація наша безсильна, некультурна й інертна. Хіба може, кажуть нам, темна, дезорганізована, розбита маса  творить історію при сучасних обставинах життя? Хіба тая маса відчуває національний або політичний гніт? Горстка божевільних може тільки смішити, але не викликати симпатій навіть поміж інтелігенцією, бо ціла українська інтелігенція охоче без протесту йде шляхом винародовлення, а за нею й культурніші одиниці з народу. Та й врешті, хіба українська національність не є тільки різноманітністю російської? Коли б навіть було доведено, що ми тільки різноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до них ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля. Кров, коли вона пролита братньою рукою, ще дужче благає про помсту, бо то брата кров! Нехай вчені розшукують, хто був кому родичем, – ображене почуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією! Через те ми можемо обговорювати тільки засоби боротьби…

Часи вишиваних сорочок та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої й безпощадної. Вона вірить у сили свої  національні, і вона виконає свій обов'язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: "ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД КАРПАТІВ АЖ ПО КАВКАЗ". …Доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе зброї, доти усі покоління Українців йтимуть на війну. Війна проводитиметься усіма засобами, і боротьба культурна вважається такою ж відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нам належить майбутнє, бо зовсім не можливо, щоб 1/30 частина усієї людності, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною, коли вона спроможна воювати з цілим світом! Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне "я". Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що лама свої кайдани, прокинувшись до життя. Наша нація ступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення великого ідеалу…

Але як партія бойова, партія, що виросла на грунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов’язані вказати на нашу мету. Ця мета – повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.

Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остання боротьба, що потім вже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб'ємо їх до схід сонця свободи! Ми в останнє виходимо на історичну арену, і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше бути євнухами, не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України! Сини Вкраїни! Ми, як той Антей, доторкаючись до землі, наберемося усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Вкраїні і кожен, в кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!

Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти зброю.

Вперед! Бо нам ні на кого надіятися і нічого озиратися назад! (Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку XX століття. – Тернопіль, 1991. – С. 13–19.)

 

Уривок з програми Української народної партії

Українська Народна Партія єсть партія робітничої маси українського народу; єсть партія Українського міського й сільського пролетаріату.

Усіх Українців, хто виробляє, продукує, хто живе з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і заводів, сільських і міських, робітників, ремісників, робітників транспорту і торгівлі, робітників інтелігентних фахів, хліборобів наймитів і тих, хто робить на власному грунті але без найманої праці, усіх їх має об’єднати Українська Народна Партія для боротьби з пануючими, гноблячими і визискуючими.

Українська Народна Партія визнає соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск, безправ’є, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі нерівності і пануванні.

Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу, фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям робітникам, а земля      – Українцям хліборобам.

1. Головні завдання Української Народної Партії – просвітити, усвідомити Українців-робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних і класових інтересів.

2. Зорганізувати освічений і свідомий український пролетаріат у Всеукраїнський союз Українців-робітників.

3. Зорганізувати так само Українців-хліборобів у Всеукраїнський союз хліборобів-Українців.

Спільна сила з’єднаних українців-робітників і селян учинить захват політичної влади на Україні, знищить визиск, насилля, нерівність і утворить непідлеглу Україну – Республіку вільних працюючих людей…

Українським робітникам, членам великого 30 мільйонного народу, цілком не до речі виступати без своєї власної фізіономії, в російських робітничих організаціях і служить покірною масою для виконання наказів московських чи петербурзьких робітничих організацій…

Свідомому робітнику-Українцю зовсім не секрет той факт, що робітники й селяни-поляки хочуть захопити політичну владу на своїй землі, а Москалі на своїй. Свідомий Українець-Робітник знає, що ніхто не прийде, аби захопити політичну владу на Україні й віддати потім її до рук українського пролетаріату. Свідомий Українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату єсть справа самого українського пролетаріату і нікого більше...

ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА – УКРАЇНА РОБОЧИХ ЛЮДЕЙ…

Ідучи до повної незалежності українського народу, до здобуття останнім права повного самовизначення, ми підтримуємо і автономні вимоги українських партій. Але аби автономія була не фіктивною, а дійсною, треба:

Аби автономний український парламент, вибраний вселюдним рівним, прямим і таємним голосуванням вирішував питання податкової справи, адміністрації, суду і школи України, господарством края, аби українець відбував службу на Україні.

Така автономія України дасть змогу українському пролетаріату швидше зрозуміти своє національне і класове становище, швидше просвітитися, зорганізуватися, аби, скинувши ярмо національне – рішучо і безповоротно подужати капітал.

Аби позбутися бюрократичної централізації, яка єсть ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка України мусить бути спілкою вільних і самоуправних українських земель, що різняться умовами життя:  Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжжя, Кубань, Чорноморіє, Полісся, Галичина і т.д.

Будуємо і боремося за Самостійну Україну зовсім не для того, щоб в  нїй панували капіталісти, хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що тільки соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріат і взагалі працюючий український люд.

Самостійна Україна буде республікою вільних людей, свободних від гніту й експлуатації, республікою людей свободної праці. (Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. – Тернопіль, 1991. – С. 20–21, 51–53.)

 

Десять заповідей УНП

Одна єдина, неподільна від гір Карпатів аж до Кавказу Самостійна Вільна Демократична Україна – Республіка – оце національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.

Усі люди – твої браття, але москалі, ляхи, румуни та жиди – це вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.

Україна для українців! Отже вигонь звідусіль із України чужинців-гнобителів.

Усюди й завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні твої діти не поганять своєї господи мовою чужинців–гнобителів.

Шануй діячів Рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твойому народові і тобі!

Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів.

Не зробися ренегатом відступником.

Не обкрадай власного Народу, працюючи на ворогів України.

Допомагай своєму землякові поперед усіх. Держися купи.

Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами. Не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили і відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш. (ЦДІА України. – Ф. 304. – Оп. 1. – Спр. 1. – Ч. 1. – Арк. 58)

 

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ: 

Відповідь на питання максимально оцінюється в 2 бали.

Максимальний об’єм відповіді  - 2 сторінки (А4., 1,5 інтервал, всі поля по 2 см).

Практичне завдання 13  потрібно виконати у встановлений термін і приєднати в MOODLE. 

 Роботи,  надіслані з запізненням перевірятися не будуть.