Міфопоетика

Тема 2. Історична еволюція концепції міфу. Теорії міфу.

Міф як предмет міждисциплінарного осмислення. Міф як універсальна форма людського мислення. Перехід від релігійного до світського трактування міфу в ХІХ–ХХ століттях. Роль міфу у філософії, психології, культурології, літературознавстві.

Інтерпретація міфу в Давній Греції. Гомер, Гесіод – перші інтерпретатори міфологічного світогляду. Міф і логос: поступовий перехід від сакрального слова до раціонального. Платон: критика міфу. Арістотель: міф як сюжет і структура поетичного наслідування. Міф – носій універсального світогляду.

Середньовічна концепція міфу. Християнське одкровення й міф як форма язичницького мислення: аспекти протиставлення. Алегоричне тлумачення античних міфів у середньовічній екзегетиці. Міф як передісторія спасіння. Теологія як альтернатива міфу. Біблійна міфологія – новий тип сакрального наративу. Християнська космологія – нова форма пояснення світу.

Міф в епоху Ренесансу. Відродження інтересу до античного міфу як до джерела краси й гармонії. Міф – алегорія морального або природного закону. Синтез християнства й античного міфу.

Міф в епоху Просвітництва. Раціоналістичне тлумачення міфу як «вигадки неосвічених». Міф – форма дитинства людства: філософська інтерпретація (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро). Науковий раціоналізм і деміфологізація. Класицистична кодифікація міфу.

Акцентуація міфу в епоху Романтизму. Реабілітація міфу як форми національного духу (Й. Г. Гердер, Ф. Шеллінг). Національна міфологія – основа ідентичності народу. Ідея вічного міфу.

Модерністська концепція міфу. Неоміфологізм. Міф – універсальний код культури (Ф. Ніцше, «Народження трагедії з духу музики»). Міф як екзистенційна основа людського буття. Міф у модернізмі як філософський інструмент самопізнання.

Антропологічна школа міфу (Дж. Дж. Фрезер, Е. Тайлор та ін.). Міф як пояснення природних явищ і основа ритуалу. Психоаналітична концепція міфу (З.Фройд, К.Юнг, О.Ранк, К.Естес та ін.). Міф як психічний код культури, проєкція внутрішнього досвіду людства.

Структуралістські інтерпретації міфу. К. Леві-Строс: міф як система бінарних опозицій. Р. Барт: міф як сучасна мова культури, «друга семіотична система». Міф як механізм творення культурного значення.

Герменевтична школа. М. Еліаде: міф як повернення до «священного часу», шлях до первопочатку. П. Рікер: міф як символічна мова буття, спосіб осягнення сенсу. Герменевтичне тлумачення міфу як духовного тексту.

Неоміфологічні підходи у літературі. Дж. Кемпбелл: концепція «мономіфу» та «подорожі героя». М. Бодкін: архетипна структура образів у художньому тексті. Н. Фрай: міф як універсальна сюжетна схема літератури.

Постструктуралізм і семіотика міфу. Р. Барт: міф як ідеологія повсякденного життя. Ж. Дерріда: міф як нескінченна гра інтерпретацій. У. Еко: міф як код, що сам себе породжує.

Постмодерна концепція міфу. Міф – інструмент гри з культурною пам’яттю. Реміфологізація – відродження архетипів у текстах культури. «Новітній Вавилон»: змішування й гібридизація міфологій. Пародійне відтворення міфу, деконструкція сакрального. Постмодерний герой – антигерой міфу. Міф як механізм саморефлексії культури.

Сучасні напрями осмислення міфу. Соціальний міф. Гендерний міф. Постколоніальний і політичний міф. Міф як інструмент влади й конструювання ідентичностей. Міф як спосіб відновлення духовної цілісності людини в добу постправди. Теорії міфу як ключ до розуміння сучасної культури. Дискусії про межі, функції й етичний потенціал міфу в сучасному гуманітарному дискурсі.