Біохімія 102 хімія ...

моноцукорид із групи гексоз. L-Г. входить до складу поліцукоридів червоних водорослів.

D-Г. широко розповсюджена в природі, входить до складу олігоцукоридів (мелібіози, рафінози, стахіози), деяких глікозидів, рослинних і тваринних бактеріальних поліцукоридів (камеді, слизі, галактані, пектинових речовин, геміцелюлоз), в організмі тварин і людини - до складу лактози, цереброзидів, кератосульфату та ін. У людини спадкова відсутність цього фермента приводить до нездатності утилізувати D-Г. із лактози і викликає важке захворювання - галактоземію.

аміноцукор, похідний галактози. Вперше виділений із хрящової тканини. У вільному вигляді не зустрічається.

У вигляді N-ацетильного похідного входить до складу глікопротеїдів, хондроїтинсульфатів, групових речовин крові, гангліозидів, гліколіпідів мікробактерій і т.п.

одноосновна гексуронова кислота. Утворюється окисненням шостого атома Карбону D-галактози.

Входить до складу камеді, слизів, пектинових речовин. При нагріванні водних розчинів Г.к. у присутності солей деяких металів може декарбоксилюватися з утворенням L-арабінози.

фракція глобулінів сироватки крові, яка володіє найменшою електрофоретичною рухливістю і завдяки однаковому заряду розташовується в γ - області на електрофореграмі. Серед Г.-г. - імуноглобуліни (антитіла) та деякі інші білки, наприклад, гама-фетопротеїн.

природні органічні сполуки із групи глікосфінголіпідів, які містять один або декілька залишків нейрамінових кислот. Більшість Г. включають С₂₀ - сфінгозин, ацильований стеариновою кислотою, галактозу, глюкозу і різноманітні гексозаміни. Виявлені у більшості тканин тварин, а найбільше - в сірій речовині мозку; локалізуються в клітині у мікросомах і синаптичних мембранах.

гормон, який секретується клітинами слизової оболонки дна шлунка; виявлений в кишківнику, а також в гіпофізі ряду тварин. За хімічною природою - поліпептид із 17 амінокислотних залишків. Існує в десульфованій і сульфованій формах, які володіють однаковою біологічною активністю. Г. бере участь в регуляції функцій травних трактів: стимулює секрецію хлоридної кислоти в шлунку, підвищує секрецію шлункового і панкреатичного соків, жовчовиділення, змінює тонус і рухливу активність шлунка і кишок.

група біологічно активних речовин пептидної природи, які секретуються слизистими шлунково-кишкового тракту у хребетних; беруть участь в регуляції діяльності травної системи, а також специфічно впливають на деякі органи і системи. На відміну від "класичних” гормонів, вони секретуються не ендокринними залозами, а спеціальними клітинами, розсіяними в поверхневому епітеліальному шарі антрального (від лат. antrum - печера, порожнина) відділу шлунка і тонкої кишки. Тому їх іноді називають парагормонами, гормоноїдами, тканинними гормонами або ентеринами. До Г.г. відносяться гастрин, секретин, холецистокінін, мотилін і хімоденін. В кишківнику виробляються також вазоактивний інтестінальний поліпептид (ВІП), який розширює кровоносні судини, понижує тиск крові, підвищує секрецію води і електролітів підшлункової залози і жовчовиділення; гастроінгібуючий поліпептид (ГІП), що здатний пригнічувати секрецію кислоти в шлунку; глюкагон, відомий як гормон підшлункової залози; гормон гіпоталамусу соматостатин; бомбезин, виділений вперше зі шкіри жаби і за біологічною активністю подібний до холецистокініну і ряд інших. До Г.г. відносять також так званий панкреатичний поліпептид, виділений із підшлункових залоз курей і худоби, регулює деякі функції органів травлення.

моноцукориди з 6 карбоновими атомами в молекулі - глюкоза, фруктоза, галактоза, маноза та ін.

координаційна сполука порфірину з двохвалентним залізом. У живих організмах входить до складу складних білків - гемопротеїдів. Залежно від замінників в порфіриновому циклі розрізняють Гем а, в і с і т.д.

Найбільш розповсюджений гем в. (входить до складу гемоглобінів, міоглобіну, каталази, пероксидази і більшості цитохромів), в основі якого лежить протопорфірин ІХ. Складнішою будовою володіє гем а. - простетична група фермента клітинного дихання цитохромоксидази.

червоні залізовмісні пігменти крові і гемолімфи, оборотно зв'язуються з О₂; складні білки, побудовані із залізопорфіринової простетичної групи (гема) і білка глобіна. Забезпечує перенос О₂ від органів дихання до тканин і карбон (ІV) оксиду від тканин до органів дихання, беруть участь в підтриманні сталості рН крові. Є в усіх хребетних. У крові знаходяться в еритроцитах. Молекула Г. побудована із поліпептидних ланцюгів, до кожного з яких приєднаний гем, який здатний без зміни валентності атомів Fe (ІІ) приєднувати або віддавати О₂. В зібраній у тетрамер молекулі Г. всі 4 залишки гема розташовані на поверхні і легко доступні для О₂. Видова специфічність Г., яка володіє різною спорідненістю до О₂, обумовлена їх білковими компонентами.

складні білки, які містять кольорову простетичну групу - гем (хромопротеїни); гемоглобін, міоглобін, цитохроми, каталаза, пероксидаза та ін.

сульфатований мукополіцукорид, природний інгібітор системи згортання крові.

Синтезується штучними клітинами, які розташовані уздовж стінок кровоносних судин.

кислий мукополіцукорид, складовий компонент сполучної тканини.

У значних кількостях міститься у скловидному тілі ока, синовіальній рідині і шкірі. Утворює високов'язкі розчини, дає комплекси з білками. В організмі регулює розподіл води, забезпечує вибіркову проникність тканин, служить змащувальним матеріалом в суглобах.

ферменти класу оксидоредуктаз, які використовують молекулярний Гідроген. Найважливішим представником Г. - феродоксин - дегідрогеназа, коферментом якої є феродоксин. У процесі ферментативної реакції він піддається оборотному окисненню і відновленню. Здійснюючи відновлення сполук за рахунок Н₂, цей фермент бере участь в реакціях біологічної азотфіксації.

стероїдний гормон хребетних. Синтезується корою наднирників і володіє вираженою глюкокортикоїдною активністю.

клас ферментів, що каталізують реакції гідролізу, тобто розщеплення органічних сполук з приєднанням за місцем розриву елементів молекули води (Н⁺ і ОН^-). У залежності від характеру, на який діє Г., ці ферменти діють на підкласи: діють на складноетерні зв'язки (наприклад, ліпази), на глікозидні зв'язки (наприклад, амілази), на кислотно-ангідридні (наприклад, аденозинтрифосфатази) і т.д. Г. широко розповсюджені у природі, до них відносяться всі протеолітичні ферменти. В лізосомах живих клітин Г. здійснюють внутрішньоклітинне перетравлення білків, вуглеводів, нуклеїнових кислот, ліпідів.

інтоксикація організму людини або тварин, спричинена надмірним вживанням вітамінів.

захворювання людини й тварин, зумовлене недостатнім забезпеченням організму вітамінами.

відділ проміжного мозку; вищий центр регуляції вегетативних функцій організму і розмноження; місце взаємодії нервової і ендокринної систем. Філогенетично Г. давній відділ головного мозку. Утворений нагромадженням нервово-провідних і нейросекреторних клітин і великим числом нервових шляхів зв'язаний з вище- і нижче розташованими відділами ЦНС.

нижній мозковий придаток − мозковий придаток у формі округлого утворення, разташованого на нижній поверхні головного мозку в костномукармані, виробляє гормони, які впливають на ріст, обмін речовин, репродуктивнуфункцію. Є центральним органом ендокринної системи; взаємодіє з гіпоталамусом. Гіпофіз складається з двох різних за походженням і структурі долей: передньої − аденогіпофізу (складає 70-80 % маси органу) і задньої − нейрогіпофізу. Розміри гіпофізу індивідуальні: передньозадній коливається від 5 до 11 мм, верхньонижній − від 6 до 7 мм, поперечний − від 12 до 14 мм; маса 0,3-0,7 г.

незамінна для багатьох ростучих тварин амінокислота. Є майже в усіх білках та в біологічно активних пептидах - карнозині і анзерині; попередник гістаміну. Входить до складу активних центрів ряду ферментів.

білки, які містяться в ядрах клітин. Багаті залишками аргініну і лізину, що визначають їх лужні властивості. Є у ядрах в комплексі з ДНК, відіграючи важливу роль у її упаковці: в хроматині Г. стабілізують структурну організацію хроматину, виступають однією із ланок в регуляції синтезу нуклеїнових кислот (як ДНК, так і РНК), значно підвищують проникність клітинних мембран для високополімерних сполук.

розгалужений поліцукорид, молекули якого побудовані із залишків α-D-глюкози. Нагромаджується хребетними головним чином у печінці, м'язах як енергетичний матеріал. Розщеплення Г. - глікогеноліз - здійснюється фосфоролітичним (під впливом фосфорилази) і гідролітичним (під дією амілаз) шляхами. Продукт фосфоролізу Г. - глюкозо-1-фосфат - ізомеризується фосфоглюкомутазою до глюкозо-6-фосфату. В печінці хребетних значна частина глюкозо-6-фосфату гідролізується глюкозо-6-фосфатазою до вільної глюкози, яка поступає в кров.

продукти конденсації циклічних форм моно- або олігоцукоридів з різноманітними спиртами, фенолами, меркаптанами, амінами. В утворенні гілкозидного зв'язку, з відщепленням молекули води, бере участь півацетальний гідроксил цукру. Залежно від природи невуглеводної частини Г. (аглікона) розрізняютьS-, O-, N- Г. Біосинтез Г. проходить під впливом глікозилтрансфераз, а гідроліз - під дією специфічних глікозидаз. До Г. відноситься багаточисленні фізіологічно активні речовини, які знайшли використання в медицині, наприклад, серцеві засоби, деякі антибіотики, сапоніни, флавоноїди, алкалоїди. Г. рибози і дезоксирибози з гетероциклічними азотистими основами в ролі аглікона - нуклеозиди є компонентами нуклеїнових кислот і ряду коферментів.

глікопротеїдний комплекс, асоційований з зовнішньої поверхні плазматичних мембран у тваринних клітинах. Товщина - декілька десятків нм. В Г. походить позаклітинне травлення, в нім розташовані різні рецептори клітини.

найпростіша амінокислота; безбарвні кристали. Входить до складу багатьох білків (наприклад, казеїну). Бере участь у знешкодженні різних отруйних сполук в організмі.

ліпіди, які містять вуглеводний фрагмент. Виявлені в тканинах рослин, тварин і деяких мікроорганізмах. В залежності від структури ліпідної частини розрізняють нейтральні Г. (моно- і диглікозилдигліцериди, олігоцукориди, ацильовані високомолекулярними розгалуженими жирними кислотами), глікосфінголіпіди (похідні сфінгозину - гангліозиди, цереброзиди), глікофосфоліпіди (диетери фосфатної кислоти).

Нейтральні Г. виконують структурні функції в фотосинтетичних органоїдах, визначають серологічну характеристику мікроорганізмів. Глікосфінголіпіди і глікофосфоліпіди входять до складу біологічних мембран, відіграють важливу роль в явищах міжклітинної адгезії, володіють імунними властивостями.

складні білки, що містять вуглеводи (від слідів до 80%).

Виявлені в усіх тканинах тварин, рослин і мікроорганізмах. До Г. відносяться численні білки плазми крові (церулоплазмін, трансферин, фібриноген, імуноглобуліни), білки секретів слизистих залоз (муцини), опорних тканин (мукоїди), деякі ферменти (панкреатична рибонуклеаза Б), гормони (тиреотропін), структурні білки клітинних мембран. Г., які входять до складу клітинних оболонок, беруть участь в йонному обміні клітин, імунологічних реакцях, в диференціації тканин, явищах міжклітинної адгезії.

естери вищих жирних кислот і гліцеролу, основний структурний компонент жирів, що нагромаджуються у вигляді резерву в рослинних і тваринних клітинах.

У природних джерелах, як правило, присутні тригліцериди, моно- і дигліцериди виявлені у незначних кількостях, утворення яких мабуть, пов'язане з ферментативним розщепленням тригліцеридів.

найпростіший трьохатомний спирт, структурний компонент жирів та інших ліпідів. В організмі утворюється як при розпаді жирів і гліцерофосфоліпідів, так і при анаеробному розпаді глюкози, виступаючи об'єднуючою ланкою жирового і вуглеводного обміну.

моноцукорид із групи тріоз. Моноцукориди, утворені із D-гліцеринового альдегіду видовженням його ланцюга зі сторони альдегідної групи, відносяться до D-ряду, а із L-гліцеринового альдегіду - до L-ряду.

3-фосфогліцериновий альдегід - одна з важливих проміжних сполук при гліколізі і анаеробній частині фосфоглюконатного (пентозофосфатного) шляху перетворення глюкозо-6-фосфату.

розчинні у розведених розчинах солей, кислот і лугів; погано розчинні у воді (крім міозину і деяких інших); випадають в осад при насиченні розчину сульфатом амонію. Входять до складу рослинних і тваринних тканин (складають майже половину білків сироватки крові). Більшість Г. - прості білки, але деякі із них зв'язані з вуглеводами, ліпідами (особливо Г. плазми крові), нуклеїновими кислотами (нейроглобулін), йодом (тиреоглобулін). Визначають імунні властивості організму (антитіла, комплемент), згортання крові (протромбін, фібриноген та ін.), беруть участь у транспорті йонів заліза (трансферин, гаптоглобін), міді (церуплазмін), в регуляції гемопоеза (еритропоетини).

важлива замінна амінокислота. Входить до складупрактично всіх природних білків та інших біологічно активних речовин (глутатіон, фолієва кислота, фосфатиди). У вільному стані присутня в усіх тканинах тваринних організмів, займає важливе положення в азотистому обміні. Сукупність оборотних ферментативних реакцій переносу аміногруп в живих організмах (трансамінування) проходить в системі Г.к. - глутамін - α-кетоглутарова кислота, через яку ці процеси зв'язані з циклом трикарбонових кислот.

пептид, утворений залишками трьох амінокислот - глутамінової, цистеїну і гліцину.

Присутній в усіх живих організмах. Приймає участь у багатьох окисно-відновних реакціях і забезпечує функціонування ряду ферментів.

прості білки, які містяться переважно у зернах злаків. Розчинні в розчинах лугів і кислот. Багаті на глутамінову кислоту і лізин.

білковий гормон, який синтезується α-клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози. Одноланцюговий поліпептид, що містить 29 амінокислотних залишків. Є фізіологічним антагоністом інсуліну і стимулятором його секреції. Г. ініціює розпад глікогену печінки активацією фосфорилази і цим самим збільшує концентрацію цукру в крові. При пониженні рівня цукру в крові виділення Г. збільшується, що і зумовлюєвідновлення вмісту глюкози до вихідного рівня. Із слизової дванадцятипалої кишки виділено так званий кишковий Г. - поліпептид з великою молекулярною масою, але по імунохімічним і біологічним властивостям близький до панкреатичного Г. Вважають, що кишковий Г. майже не володіє глікогенолітичною дією, але має яскраво виражений інсуліностимулюючий ефект.

один з найрозповсюдженіших моноцукорид групи гексоз, найважливіше джерело енергії в живих клітинах. Існує в двох основних формах: α-D-глюкопіранози і β-D-глюкопіранози.

Входить до складу різноманітних олігоцукоридів (лактози, мальтози, цукрози), багатьох поліцукоридів (глікогену, крохмалю, целюлози), деяких глікопротеїдів та ін.; вільна Г. міститься у плодах (особливо у винограді), квітках та інших органах рослин, в крові (у людини в нормі біля 100 мг%), лімфі, тканинах мозку і т.д. Бере участь в численних реакціях обміну речовин. Розпад Г. до пірувату - універсальний шлях вивільнення енергії, частина якої акумулюється у макроергічних зв'язках АТФ. Центральний шлях біосинтезу Г. в живих клітинах - глюконеогенез. У фотосинтезуючих організмів Г. синтезується із СО₂ і Н₂О.

аміноцукор, похідне глюкози. У вільному вигляді не зустрічається. У вигляді N-ацетил-D-глюкозаміну широко розповсюджений в природі: входить до складу олігоцукоридів молока, різних мукополіцукоридів, гіалуронової кислоти, кератосульфатів, гангліозидів, глікопротеїдів сироватки крові, групових речовин крові, бере участь в побудові капсулярних поліцукоридів пневмококів, поліцукоридів клітинної стінки.

Через N-ацетил-D-глюкозамін олігоцукориди ряду глікопротеїдів приєднані до аспарагінових залишків білкової частини молекули.

гормони хребетних із групи кортикостероїдів; виробляються корою наднирників, регулятори вуглеводного і білкового обміну. Основними Г. є гідрокортизон (кортизол) і кортикостерон. Вони стимулюють відкладання глікогену в печінці і підвищують концентрацію глюкози в крові, гальмують синтез білка в лімфоїдній тканині, м'язах, сполучній тканині (катаболічний ефект), але стимулюють біосинтез білка в печінці (анаболічний ефект). Г. володіють слабко вираженою мінералкортикоїдною активністю. Секреція Г. наднирниками збільшується під впливом стресу - таким чином забезпечується адаптація організму до змінених умов зовнішьного середовища. У великих дозах Г. володіють протизапальною і сенсибілізуючою дією, що і зумовлює використання Г. і їх синтетичних аналогів (преднізолон, дексаметазон) в якості протизапальних і антиалергічних засобів.

одноосновна гексуронова кислота, якаутворюється із D-глюкози при окисненні її первинної гідроксильної групи.

D-Г.к. широко розповсюджена в тваринному і рослинному світі: входить до складу кислих мукополіцукоридів, деяких бактеріальних поліцукоридів, тритерпенових сапонінів, геміцелюлоз, камедів. Вільна D-Г.к., що утворюється при окиснювальному розщепленні міоінозиту ферментами печінки, виявлена в крові й сечі тварин у невеликих кількостях. У вигляді глікозидів (глюкоронідів) із сечею виводяться деякі продукти обміну речовин, в тому числі отруйні (фенол, крезол) і численні лікарські речовини. Г.к. - єпопередником біосинтезу аскорбінової кислоти.

складається із ідентичних субодиниць.

природна амінокислота. Важлива проміжна сполука в обміні, в тому числі в біосинтезі незамінних амінокислот треоніну і метіоніну.

Вуглецевий ланцюг гомосерину утворюється у рослин і мікрорганізмів із аспартату в результаті реакцій, які в організмі ссавців відсутні.

природна амінокислота. В білках не зустрічається. Проміжна сполука в обміні (в тому числі біосинтезі) сірковмісних амінокислот.

гормони, які регулюють ендокринну функцію статевих залоз хребетних; виробляються аденогіпофізом (лютропін, фолітропін, пролактин), також плацентою (хоріонічний Г.).

біологічно активні речовини, що синтезуються в малих кількостях у спеціалізованих клітинах ендокринної системи і через циркулюючі рідини (наприклад, кров) доставляються до клітин-мішеней, де виконують свою регулюючу дію. Гормони, як і інші сигнальні молекули, володіють деякими загальними властивостями: утворюються з клітин, що виділяють їх у позаклітинний простір; не є структурними компонентами клітин і не використовуються як джерело енергії; здатні специфічно взаємодіяти з клітинами, що мають рецептори для даного гормону; мають дуже високу біологічну активність - ефективно діють на клітини в дуже низьких концентраціях (близько 10^-6 - 10^-11 моль/л).

Будова гормонів буває різною. За хімічною будовою гормони можна класифікувати за трьома класами: 1) білково-пептидні гормони (гормони гіпоталамуса і гіпофіза (у цих залозах синтезуються пептиди і деякі білки), а також гормони підшлункової і паращитовидної залоз і один з гормонів щитовидної залози); 2) похідні амінокислот (аміни, що синтезуються в мозковому шарі наднирників і в епіфізі, а також йодвмістні гормони щитовидної залози); 3) стероїдні гормони, що синтезуються в корі наднирників і в статевих залозах. По кількості вуглецевих атомів стероїди відрізняються один від одного: С₂₁ − гормони кори наднирників і прогестерон; С₁₉ − чоловічі статеві гормони - андрогени і тестостерон; С₁₈ − жіночі статеві гормони − естрогени. Загальним для всіх стероїдів є наявність стеринового ядра - циклопентанпергідрофенантрену.

пуринова основа. Поряд з аденіном і піримідиновими основами міститься в усіх живих клітинах у складі нуклеїнових кислот (ДНК і РНК). Структурний компонент низькомолекулярних коферментів, вихідна речовина при біосинтезі птеринів, рибофлавіну, фолієвої кислоти. Нуклеотид Г. (гуанозинтрифосфат, ГТФ) приймає участь в біосинтезі білка, активації жирних кислот, циклі трикарбонових кислот, глюконеогенезі. Важлива регуляторна роль належить циклічному гуанозинмонофосфату.

нуклеозид, який побудований із пуринової основи гуаніну і цукру рибози. Широко розповсюджений в живих організмах у складі РНК. Фосфорні етери Г. (гуанозинфосфатні кислоти) відіграють важливу роль в обміні речовин. Г. утворюється при розпаді РНК і гуанілових нуклеотидів.

один із механізмів координації процесів життєдіяльності в організмі, який здійснюється через рідкі середовища організму (кров, лімфу, тканинну рідину) за допомогою біологічно активних речовин, що виділяються клітинами, тканинами і органами при їх функціонуванні. Важливу роль в Г.р. відіграють гормони.