ТЕОРІЯ ОБРАНОГО ВИДУ СПОРТУ З ОСНОВАМИ МЕТОДИК

 – здатність людини долати зовнішній опір або протистояти йому за рахунок м’язових зусиль.

 – здатність протистояти стомленню, що викликається відносно тривалою м’язовою напругою значної величини. Залежно від режиму роботи виділяють статичну і динамічну силову витривалість.

– комплекс різних проявів людини в певній руховій діяльності, в основі яких лежить поняття сила.

 – багатогранне суспільне явище, складовий елемент культури суспільства, один із засобів і методів всебічного розвитку людини, зміцнення його здоров’я і підготовки до трудової і творчої діяльності, що складається з фізичних вправ і деяких інших видів діяльності, які мають характер змагань.

 - поєднання вроджених задатків і здібностей, що забезпечують високі досягнення в спорті; динамічна система, що володіє певною структурою з безліччю взаємопов'язаних компонентів. При цьому ознаки обдарованості, за якими ми судимо про дитину, можуть бути короткочасними, тобто відносяться переважно до даної пори життя і не свідчать про стійкі індивідуальні особливості (властивості), а можуть бути і довготривалими, тобто виражають справжнє становлення індивідуальності та є провісниками більш зрілих досягнень (Н.С. Дейтос).

 - багатоскладовий комплекс індивідуальних властивостей (біофізичних і особистісне психічних), ряд яких дозріває і проявляється не одночасно, а різночасне, в залежності від віку і стажу спортивної діяльності.

 – це комплекс заходів, що дозволяють визначити високий ступінь схильності (обдарованість) дитини до того або іншого роду спортивної діяльності (виду спорту).

 – педагогічний процес, спрямований на оволодіння раціональними формами ведення спортивної боротьби в процесі специфічної змагальної діяльності.