Інформаційні системи ...

Інформаційні системи і технології. Основні етапи розвитку. Інформаційне законодавство України

Дані. Знання. Інформація. Обробка інформації. Інформаційні ресурси. Економічна інформація, її властивості. Управлінська інформація. Прогнозована інформація. Довідкова інформація. Нормативна інформація.   Інформаційне законодавство України: конституційний та цивільно-правові аспекти. Конституційне право на інформацію в Україні. Інформація та інформаційні відносини у Цивільному кодексі України. Законодавче регулювання інформаційної сфери в Україні. Комерційна та службова інформація. Суб'єкти інформаційних відносин. Захист права на інформацію. Інформаційні технології. Етапи розвитку інформаційних технологій. Інформаційні системи. Етапи розвитку інформаційних систем.  Взаємодія інформаційних систем і інформаційних технологій. Класифікація інформаційних систем в організаційному управлінні.

1.1. Інформація як складова ринку туристичних послуг

 

Туристична діяльність і інформація нероздільні. Рішення про поїздку приймається, як правило, на основі інформації. Тур в момент купівлі − теж інформація. Для успішної діяльності туристичної фірми необхідно використовувати постійний потік правдивої і своєчасної інформації для прийняття важливих управлінських рішень з метою досягнення очікуваного кінцевого результату − отримання прибутку. У зв'язку з тим, що інформацією учасники туристського ринку обмінюються протягом дня, виникає необхідність у вмінні збирати, опрацьовувати її. Тому розвиток інформаційних технологій (ІТ) в туризмі має бути першочерговим

На межі XX–XXI століть у соціальному житті відбулися значні зміни, що призвели до формування нового типу суспільства – інформаційного. Інформаційне суспільство це нова форма цивілізації, що генерує сучасні структури і відповідні соціально–політичні механізми рішення проблем, пов’язані з розвитком галузей інформаційної технології. Інформаційне суспільство є складним загально соціальним феноменом. Воно у своєму розвитку передбачає активне використання інтелектуального потенціалу сучасного суспільства, високий рівень інформаційного обслуговування, доступність до джерел достовірної інформації тощо. Інформатизація суспільства це процес, в якому соціальні, технологічні, економічні, політичні та культурні механізми взаємопов’язані між собою. Головне в цьому процесі – якісне перетворення інформаційного середовища життя суспільства з метою оптимізації результатів соціально–значущої діяльності будь−якого роду. Це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що домінуючим видом діяльності у сфері суспільного виробництва є збір, накопичення, продукування, обробка, зберігання, передача й використання інформації, здійснювані за допомогою обчислювальної техніки, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну.

Термін „інформація” (від латинського informatio – роз’яснення) означає пояснення, викладення, повідомлення. У загальному розумінні інформація – це сукупність відомостей, даних. У словнику з кібернетики відмічено, що це наукове поняття належить до вихідних, таких, що не визначаються. Як відображення явищ реального світу, поняття „інформація” розкривається у процесі дій, в яких вона бере участь: передача, перетворення і зберігання інформації. Зберігання інформації передбачає наявність носія інформації – об’єкта, що фіксує інформацію і може мати різний стан. Передача інформації передбачає наявність передавача, приймача і каналу зв’язку, що здатен відображати стан передавача у стан приймача.

Обробка інформації – це виконання деякого алгоритму, вихідні дані для якого ототожнюються зі станом носія інформації, а результат зі станом того ж чи іншого носія. Тобто інформація отримується з даних, якщо вони оброблені таким чином, що їх цінність збільшено. При кібернетичному підході інформацією є лише нові, корисні, вагомі для користувача відомості, і задача полягає в їх здобутті.

Отже, трактуючи поняття інформації, як загальної категорії, можна визначити, що інформація являє собою сукупність відомостей про факти, об’єкти, події та ідеї, які в даному контексті мають цілком певне значення, її можна створювати, передавати, зберігати, шукати, приймати, розмножувати, обробляти, знищувати. У широкому розумінні, інформація – це передача знань, висловлювання про зареєстровані факти та ідеї, що представляють обґрунтоване судження чи експериментальний результат, які: зменшують ступінь невизначеності, неповноти знань; існують окремо від їх творця як відзеркалення дійсності в уявлені людини; представлені у вигляді повідомлення, яке може бути записане на матеріальному носії, доступне для зберігання та відтворення за допомогою засобів обчислювальної техніки без участі автора, може бути передане по телекомунікаційних мережах. Інформація переходить в знання, якщо вона усвідомлена (не існує поза свідомістю) і допускає застосування у конкретній діяльності у вигляді інформаційного ресурсу.

Під інформаційними ресурсами розуміють знання, відомості, дані, одержувані в процесі розвитку науки і у практичній діяльності людей, які можуть бути використані у процесі цієї діяльності як чинник, який впливає на  підвищення її ефективності.

Туристична галузь є однією з найбільш інформаційно-насичених галузей народного господарства. Наявність бази даних клієнтів дає змогу: ідентифікувати клієнтів за рівнем доходу, укладати більшу кількість угод, краще пізнавати потенційних клієнтів і перетворювати їх на реальних покупців, укладати список попередніх клієнтів, які надалі залишатимуться майбутніми споживачами, виявляти послуги, які приносять найбільший дохід, вести відповідну цінову й популяризаційну політику, порівнювати витрати і доходи, оцінювати показники обслуговування клієнтів, визначати ефективність управлінських рішень. Все це базується на великих обсягах інформації.

В останні десятиліття інформацію розглядають як один з основних ресурсів розвитку суспільства, а інформаційні системи та технології – як засіб підвищення продуктивності праці та ефективності роботи персоналу.           

Обробка інформації – найважливіша функція, без якої неможлива цілеспрямована діяльність будь-якої соціально-економічної, організаційно виробничої системи (підприємства, організації, території і т.п.). Систему, що реалізує функції збору, зберігання, обробки і передачі інформації, називають інформаційною системою. Найважливішими функціями цих системам є прогнозування, планування, облік, аналіз, контроль і регулювання.

Технології виконання таких функцій називаються інформаційними технологіями. Найбільш широко інформаційні системи та технології використовуються у виробничій, управлінській і фінансовій діяльності. Робота інформаційної системи пов'язана з обміном інформацією між її компонентами, а також системи з навколишнім середовищем. У процесі роботи персонал одержує відомості про стан системи в кожний момент часу, про досягнення (або не досягненні) заданої мети для того, щоб впливати на систему й забезпечити виконання управлінських рішень.

Інформаційна система – це сукупність внутрішніх і зовнішніх потоків прямого і зворотного інформаційного зв'язку певних об'єктів, засобів, фахівців, що беруть участь у процесі обробки інформації та виробленні управлінських рішень

Практично всі інформаційні системи в наш час організуються на основі засобів автоматики й обчислювальної техніки (комп'ютерів).

Автоматизована інформаційна система – сукупність інформації, економіко-математичних методів і моделей, технічних, програмних, технологічних засобів і фахівців, призначених для автоматизованої обробки інформації та прийняття управлінських рішень.

Інформаційні системи здавна знаходять (в тому чи іншому вигляді) досить широке застосування в життєдіяльності людства. Це пов'язано з тим, що для існування цивілізації необхідний обмін інформацією − передача знань, як між окремими членами і колективами суспільства, так і між різними поколіннями.

Інформаційні системи існують з моменту появи суспільства, оскільки на кожній стадії його розвитку існує потреба в управлінні. Місією інформаційної системи є виробництво потрібної для організації інформації, потрібної для ефективного управління всіма її ресурсами, створення інформаційного та технічного середовища для управління її діяльністю.

Інформаційна система може існувати і без застосування комп’ютерної техніки − це питання економічної необхідності.

Додавання до поняття «система» слова «інформаційна» відбиває мету її створення й функціонування. Інформаційні системи забезпечують збір, зберігання, обробку, пошук, видачу інформації, необхідної в процесі прийняття рішень завдань із будь−якої області. Вони допомагають аналізувати проблеми й створювати нові продукти.

Сучасне розуміння інформаційної системи припускає використання в якості основного технічного засобу переробки інформації персонального комп'ютера. У великих організаціях поряд з персональним комп'ютером до складу технічної бази інформаційної системи може входити мейнфрейм (mainframe) або супер-ЕОМ. Крім того, технічне втілення інформаційної системи саме по собі нічого не значить, якщо не враховано роль людини, для якої призначено вироблену інформацію і без якої неможливі її одержання й обробка.

Необхідно розуміти різницю між комп'ютерами й інформаційними системами. Комп'ютери, оснащені спеціалізованими програмними засобами, є технічною базою й інструментом для інформаційних систем. Інформаційна система немислима без персоналу, який взаємодіє з комп'ютерами й телекомунікацій.

Крім вищенаведених основних, розглянемо також інші терміни, що мають відношення до дисципліни «Інформаційні системи та технології». До їхнього числа відносяться наступні.

Технологія (від грецького techne – мистецтво, майстерність, уміння), сукупність методів, способів і прийомів одержання, обробки або переробки сировини й напівфабрикатів з метою отримання готової продукції; наукова дисципліна, що вивчає механічні, фізичні, хімічні й інші зв'язки й закономірності, що діють у технологічних процесах. Іноді технологією називають також самі заходи щодо видобутку, обробки, транспортування, зберігання, контролю, що є частиною загального виробничого процесу.

Інтелектуальна інформаційна технологія прийоми, способи й методи виконання функцій збору, зберігання, обробки, передачі й використання знань.

Дані, інформація, оформлена у формалізованому вигляді, зручному для пересилання, інтерпретації або обробки за участю людини або автоматичних засобів.

База даних, сукупність взаємозалежних даних, організованих згідно зі схемою бази даних так, щоб з ними міг працювати користувач.

Система управління базами даних, сукупність програмних та мовних засобів, які забезпечують керування базами даних.

Знання, сукупність фактів, закономірностей, відносин і евристичних правил, що відзеркалює рівень поінформованості про проблеми деякої предметної області.

База знань, упорядкована сукупність правил, фактів, механізмів виводу й програмних засобів, що описує деяку предметну область і призначена для роботи з накопиченими в ній знаннями.

Система управління базою знань, сукупність програмних та апаратних засобів для організації й ведення бази знань.

1.2 Законодавче регулювання інформаційної сфери в Україні.

 

В Україні інформаційне поле формується під могутнім впливом закордонних чинників. Поряд з безумовністю вимог відкритості інформаційного простору України для інфор­маційних потоків з–за кордону зрозуміло, що втрата важелів впливу на процеси у ньому може призвести до значних нега­тивних наслідків для майбутнього країни. Саме тому надзви­чайної актуальності набувають проблеми регулювання інформаційної сфери, створення відповідних умов для випе­реджального розвитку вітчизняного інформаційного виробництва. Провідним інструментом реалізації національних інтересів у такій чутливій галузі суспільних відносин, як інформаційна сфера, повинно стати право. Остання теза усвідомлена ще на початку 1990–х років.

Показово, що одним з перших законів незалежної держа­ви став Закон «Про інформацію».

Аналіз відповідних статей Конституції України дозволяє дійти висновку про намагання вітчизняного законодавця по­будувати інформаційну політику на основі демократичних та ліберальних норм та принципів, одночасно забезпечивши їхню адаптацію до українських умов.

Положення Конституції України розвиваються та кон­кретизуються у понад 200 документах, які встановлюють правові норми в інформаційній сфері. Серед них базові Зако­ни України «Про інформацію», «Про друковані Засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення та радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про дер­жавну таємницю», «Про зв'язок», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист жур­налістів», «Про рекламу», «Про Концепцію національної програми інформатизації», «Про Національну програму інформатизації», «Про науково–технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про елек­тронний підпис», «Про електронний документообіг» та інші.

Експертиза українського інформаційного законодавства, котра неодноразово здійснювалася протягом останніх років, зокрема представниками ОБСЄ, свідчить про те, що законо­давча та нормативно–правова база функціонування інфор­маційної сфери України в цілому відповідає європейським нормам.

Конституційні права на свободу думки і слова та інфор­мацію в будь−якій формі, закріплені, відповідно, у частинах першій та другій статті 34 Конституції, можна розглядати, насамперед, як особисті права кожної людини, але в певних аспектах − як політичні права громадян України (напри­клад, у разі отримання чи поширення певної інформації під час виборів тощо). Право на інформацію можна також відне­сти до культурних прав в контексті реалізації свободи літературної, художньої, наукової та технічної творчості (стаття 54 Конституції), реалізації права на освіту (стаття 53 Консти­туції) тощо. Очевидно, що реалізація соціальних та еко­номічних прав неможлива без вільного поширення інфор­мації. Ця думка підтверджується, зокрема, Декларацією свободи висловлювань та інформації, що була прийнята Комітетом міністрів ради Європи у 1982 р. У ній наголошено, що свобода інформації необхідна для соціального, еко­номічного, культурного і політичного розвитку кожної лю­дини, вона є умовою гармонійного розвитку соціальних і культурних груп, націй і міжнародного співтовариства.

Згідно з Конституцією, право на інформацію знаходиться під захистом загального права на свободу та особисту недотор­каність. Обмін же інформацією, здійснюваний за допомогою засобів зв'язку, має і спеціальну конституційну гарантію у ви­гляді таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31). В умовах постійного розвит­ку засобів зв'язку ця форма поширюється на будь−які його ви­ди, в тому числі на електронну пошту, кореспонденцію надісла­ну факсом тощо. Конституційний обов'язок зберігати зазначе­ну таємницю мають виконувати як державні установи зв'язку, так і громадські організації та приватні підприємства, що пра­цюють у сфері інформаційної комунікації.

Якщо особа веде законослухняний спосіб життя, вона вправі розраховувати на абсолютне забезпечення зазначеної таємниці. Лише тоді, коли правоохоронним органам стане відомо про те, що конкретні особи під час листування, теле­фонних розмов, телеграфних повідомлень можуть передава­ти інформацію про обставини вчинення злочину, який розслідується або про підготовку до скоєння злочину, вони мають право за рішенням суду вдатися до підслуховування телефонних розмов, а також огляду листів, бандеролей, по­силок тощо.

Але ці винятки можуть мати місце лише тоді, коли орга­ни судового слідства доведуть суду, що іншими засобами одержати зазначену інформацію неможливо. Крім того, пе­релічені дії здійснюються в межах процедури, закріпленої у Кримінально–процесуальному кодексі України (статті 141,185,187 та ін.). Порушення таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції з профілактичною метою або з метою проведення оперативно–розшукових дій є неприпустимим.

У Конституції України (стаття 32) також зазначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поши­рення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Разом з тим, кожний громадянин має право ознайомлюватися в ор­ганах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожно­му гарантується судовий захист права спростовувати недо­стовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь−якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням та­кої недостовірної інформації.

Потрібно мати на увазі, що право на інформацію у сучас­ному контексті та розумінні інформації виникло з появою та бурхливим розвитком у другій половині XX століття нових наукових дисциплін − кібернетики та інформатики, а його актуальність і сучасність обумовлені розвитком інфор­маційного суспільства.

Прийняття Цивільного кодексу (ЦК) України, який серед об'єктів прав називає інформацію, присвячує низку норм різним видам інформації, праву на інформацію, приділяє увагу комерційному значенню інформації в нових еко­номічних умовах, є явищем безперечно прогресивним.

Стаття 200 ЦК України вперше у кодифікованому акті дає визначення інформації як документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що мали або ма­ють місце у суспільстві, державі та навколишньому середо­вищі, і передбачає захист прав власника таких відомостей, застосовуючи широке поняття інформація, яке не підпадає під охорону норм авторського, патентного або іншого спеціального законодавства. Аналогічне визначення дається і у статті 1 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

Власне, вся суспільна взаємодія нинішнього тися­чоліття основана на обміні інформацією, що пояснює певні труднощі у формуванні особливих прав на неї, оскільки суспільство зацікавлене у вільному обігу інформації і одно­часно прагне захистити кожного свого члена від негативних та шкідливих її видів.

Згідно зі статтею 32 Конституції України, не допус­кається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім ви­падків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а згідно зі статтею 34, кожен має право вільно збирати, зберігати, вико­ристовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб − на свій вибір. Здійснення цих прав може бу­ти обмежено законом лише у передбачених частиною 3 статті °4 Конституції України випадках.

Основними принципами інформаційних відносин, згідно зі статтею 5 Закону, є гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та збереження інформації.

Незважаючи на те, що, відповідно до статті 200 нового ЦК України, інформація є об'єктом цивільних прав, зокрема од­ним із видів нематеріальних благ, реальне встановлення мо­нопольних прав на інформацію залишається проблемою. Не­обхідність забезпечення суспільних інтересів примушує за­конодавця в ряді випадків вводити особливий режим поши­рення і використання інформації. Зокрема, дістають своє правове регулювання такі види інформації, як державна таємниця, конфіденційна інформація, інформація в автома­тизованих системах тощо.

Найважливішим законом, який діє в цій сфері, є Закон України «Про інформацію».

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно–правову або кримінальну відповідальність. Відповідальність несуть особи, винні у вчи­ненні порушень, визначених ст. 47 Закону «Про інформацію», серед них: необґрунтована відмова від надання відповідної інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності; не­своєчасне надання інформації, навмисне приховування інфор­мації тощо. Протиправні дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду (ст. 48 Закону), а у випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, уста­новам, організаціям, та державі матеріальної або моральної шкоди, особи, винні у цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначає суд (ст. 49 Зако­ну). Захист службової та комерційної таємниці від непра­вомірних посягань може здійснюватись на підставі норм цивільного, адміністративного або кримінального права.

Порядок використання інформації та захисту прав на неї встановлюються Законом України «Про інформацію».

Важливим є положення статті 277 ЦК України, яка при­свячена праву на відповідь, а також праву на спростування недостовірної інформації. Згідно з ч. І даної статті, такі пра­ва має фізична особа, особисті не майнові права якої поруше­но внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї такої недостовірної інформації.

Важливо дотримуватись основних принципів інфор­маційних відносин, які викладено у статті 5 Закону України «Про інформацію», а саме:

-                 гарантованість права на інформацію;

-                 відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

-                 об'єктивність, вірогідність інформації;

-                 повнота і точність інформації;

–законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

 

1.3 Інформаційні системи і технології. Етапи розвитку. Взаємодія інформаційних систем і інформаційних технологій.

 

Сфера туризму ідеально пристосована для впровадження сучасних інформаційних систем і технологій. Для неї потрібні системи, які у найкоротший термін надають відомості про доступність транспортних засобів і можливості номерного фонду, забезпечують швидке бронювання, внесення коректив та автоматизують розв'язання допоміжних задач при наданні туристичних послуг.

Діяльність окремих людей, груп, колективів і організацій зараз все більшою мірою починає залежати від їх інформованості та здатності ефективно використовувати певну інформацію. Перш ніж зробити якісь дії, необхідно провести велику роботу зі збору та переробки інформації, її осмисленню і аналізу. Відшукування раціональних рішень в будь−якій сфері діяльності  вимагає обробки великих обсягів інформації, що часом неможливо без залучення спеціальних технічних засобів. Тому, у теперішній час практично не можливо назвати сферу людської діяльності, яка б не залежала від інформації і не використовувала б нові інформаційні технології.

Інформаційні системи передбачають використання інформаційних технологій. Під технологією в широкому смислі розуміють науку про виробництво матеріальних благ, яка має три аспекти: інформаційний, інструментальний і соціальний. Інформаційний аспект охоплює опис принципів і методів виробництва, інструментальний − знаряддя праці, за допомогою яких реалізується виробництво, соціальний − кадри та їх організацію. У вужчому промисловому розумінні технологія розглядається як послідовність дій над предметом праці з метою одержання кінцевого продукту.

Будь−яка інформаційна система характеризується наявністю технології перетворення вихідних даних у результатну інформацію. Такі технології прийнято називати інформаційними. Інформаційна технологія не може існувати окремо від технічного і програмного середовища. Термін інформаційні технології відзеркалює величезну кількість різноманітних технологій у різних комп'ютерних середовищах і предметних галузях.

Поняття інформаційної технології виникло в останнє десятиліття XX ст. в процесі становлення науки інформатики. Інформатика як наука про виробництво інформації виникла саме тому, що інформація стала розглядатися як реальний виробничий ресурс поряд з іншими матеріальними ресурсами. Причому виробництво інформації та її верхнього рівня − знань − сьогодні має вирішальний вплив на модифікацію і створення нових промислових технологій.

В інформаційній технології можна виділити дві складові:

а) здатність генерувати за запитом інформаційний продукт;

б) засоби доставки цього інформаційного продукту в зручний час і в зручній для користувача формі.

Кожна інформаційна технологія орієнтована на обробку інформації певних видів: даних (системи програмування й алгоритмічні мови, системи управління базами даних − СУБД, електронні таблиці); текстової інформації (текстові процесори і гіпертекстові системи); статичної графіки (графічні редактори); знань (експертні системи); динамічної графіки, анімації, відеозображення, звуку (інструментарій створення мультимедійних додатків, що охоплює засоби анімації й управління відеозображенням та звуком). Інформаційні технології відрізняються за типом інформації, яка обробляється, але можуть і об'єднуватися, утворювати інтегровані системи, що мають різні технології.

 

Під інформаційними технологіями розуміють загальний термін, який використовують для посилань на всі технології, пов’язані зі створенням, обробленням, збереженням, використанням, пересиланням і керуванням інформацією.

Спираючись на вищесказане надамо ще одне визначення поняття  „інформаційна технологія” як комплексу методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції  збору,  обробки, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно–управлінських системах із використанням обраного комплексу технічних засобів. Особливість інформаційних технологій полягає в тому, що вона крім рутинних операцій містить елементи творчого характеру, які не піддаються регламентації та формалізації.

Інформаційна технологія виникла дуже давно і у своєму розвитку пройшла кілька етапів. До другої половини ХІХ ст.. панувала „ручна” інформаційна технологія. Уся обробка інформації виконувалася вручну за допомогою пера та рахівниці, зв’язок здійснювався пересиланням пакетів, листів тощо. Винахід друкарської машинки, телефону, диктофону, модернізація систем поштового зв’язку дали змогу суттєво вдосконалити як окремі операції, так і весь технологічний процес обробки інформації, механізувавши його. На зміну „механічній” інформаційній технології у другій половині ХХ ст.. прийшла „електрична” технологія, зоснована на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіювальних машин, портативних диктофонів. Різко підвищилась якість, кількість і швидкість обробки документів. З появою і широким розвитком ЕОМ та периферійної техніки настала ера комп’ютерної інформаційної технології, яка названа новою (сучасною, безпаперовою) інформаційною технологією. Основу нової інформаційної технології становить розподілена комп’ютерна техніка, програмне забезпечення, розвинені комунікації. Користувачеві–непрограмісту надано можливість прямого спілкування с ЕОМ під час роботи в діалоговому режимі. При цьому потужні програмно–апаратні засоби (бази даних, експертні системи, бази знань, системи підтримки прийняття рішень тощо) створюють комфорт у роботі, дозволяють не лише автоматизувати процес зміни форми та місцезнаходження інформації, а й змінювати її зміст.

Наряду із терміном „інформаційні технології” в літературі зустрічаються також терміни „інформаційні й комунікаційні технології” та „інформаційно–комунікаційні технології”. Ці терміни широко використовують у Європі замість, або як розширення терміна „інформаційні технології”.

Під інформаційно–комунікаційними технологіями розуміють мережеві технології, що використовують локальні мережі і глобальну мережу Інтернет є синхронному і асинхронному режимах часу для різноманітних цілей.

Розвиток мережі Інтернет здійснюється виключно інтенсивно, дозволяючи забезпечувати доступ до інформації, до будь−якого джерела в будь−якому географічному місці, без обмеження обсягу інформації. Телекомунікації – галузь інформаційних технологій, темп розвитку яких набагато випереджає темп створення методик їхнього використання в навчальному процесі.

„Телекомунікація” – далекий зв’язок, дистанційний зв’язок, дистанційне передавання даних, передавання усіх форм інформації, в тому числі даних, голосу, відео тощо, між комп’ютерами по лініях зв’язку. У цьому разі лінії зв’язку можуть бути різних видів.

Комп’ютерні телекомунікації – це засіб передавання інформації на віддаль, причому досить швидкого передавання. Якщо по пошті інформація доходить до адресату за декілька днів, то за допомогою комп’ютерних телекомунікацій ту саму інформацію адресату можна доставити за декілька секунд. Ця їхня загальна властивість, яка може бути використана в різних цілях. У системі освіти ця властивість комп’ютерних телекомунікацій може бути використана для оперативного зв’язку між учасниками навчального процесу: викладачем (учителем) і студентами (учнями), між тими, хто навчається. Це відкриває можливість розв’язання одного з найактуальніших завдань педагогічного процесу – встановлення інтерактивності.

Мережа Інтернет перетворилася з інструмента пасивного сприйняття в середовище, в якому контент створюється, дробиться на маленькі частини, міняє структуру залежно від  мети й еволюціонує, проходячи через різні "співтовариства" користувачів. Нові користувачі тепер не тільки читають, але й пишуть різні матеріали, а ті елементи мережі, які вже стали новою системою комунікації, деякі експерти вважають прообразом всесвітньої мережі нового покоління. Дуже важливий той факт, що розвиток мережі  – не технологічна, а соціальна революція.

Під інформаційними технологіями розуміють також технології мультимедіа. Мультимедіа є ІТ, тобто сукупністю прийомів, методів, способів продукування, обробки, зберігання, передавання аудіовізуальної інформації, заснованою на використанні компакт–дисків. Це дає змогу поєднувати в одному програмному продукті текст, графіку, аудіо – та відеоінформацію, анімацію.

В умовах, коли в усіх сферах людської діяльності обсяги інформації стрімко зростають, традиційні методи одержання необхідних відомостей вже не задовольняють сучасні вимоги. Паперова технологія вичерпала свої можливості з точки зору вдосконалення форм організації і скорочення часу пошуку інформації. Це безпосередньо стосується галузі туризму, де інформаційні потоки відіграють провідну роль. На початку XXI століття в технічно розвинутих країнах основна маса інформації зберігається у безпаперовому вигляді – у пам’яті ЕОМ. Тому людина,  яка не буде вміти користуватись цією інформацією, буде подібна до людини початку XX століття, яка не вміла читати і писати.

Етапи розвитку інформаційних систем та технологій

Найдавнішими і найпоширенішими ІС слід вважати бібліотеки. І, дійсно, здавна в бібліотеках збирають книжки (або їх аналоги), зберігають їх, дотримуючись певних правил, створюють каталоги різного призначення для полегшення доступу до книжкового фонду. Видаються спеціальні журнали та довідники, що інформують про нові надходження, ведеться облік видачі.

Найстаріші (у моральному і у фізичному розумінні) ІС повністю базувалися на ручній праці. Пізніше їм на зміну прийшли різні механічні пристрої для обробки даних (наприклад, для сортування, копіювання, асоціативного пошуку тощо). Наступним кроком стало впровадження автоматизованих інформаційних систем (АІС), тобто систем, де для забезпечення інформаційних потреб користувачів використовується ЕОМ зі своїми носіями інформації. В наш час − епоху інформаційної революції − розробляється і впроваджується велика кількість самих різноманітних АІСів з дуже широким спектром використання.

 

Історія створення і розвитку інформаційних систем тісно пов'язана з автоматизацією діяльності підприємств та організацій, розвитком моделей їх управління.

Інформаційні системи першого покоління виникли на початку 60–х років 20–го століття при необхідності автоматизації управління підприємством на базі великих ЕОМ (електронних обчислювальних машин) і централізованого оброблення інформації. Вони створювались для управління окремими підрозділами чи видами діяльності і з часом інтегрувались у комплексні автоматизовані системи. В зарубіжній літературі дані системи мають назву Data Processing System – DPS (системи електронної обробки даних). У вітчизняній – автоматизовані системи управління (АСУ) – позадачний підхід. В них для кожної задачі окремо готувалися дані і створювалась математична модель. Серед відомих моделей це такі, як MRP (Material Requirements Planing – планування потреби в матеріалах), MRPH (Manufactory Resource Planing – планування ресурсів підприємства).

Для інформаційних систем першого покоління характерним є ефективна обробка запитів, використання інтегрованих файлів для зв'язування між собою задач і генерування зведених звітів для керівництва. Кожна система була націлена на конкретне застосування, і тому опис її функцій був мінімальний і призначався для спеціаліста в цій предметній галузі.

Другий етап (70–80–і роки XX ст.) характерний розробленням програмних продуктів відповідно до концепцій MRP і MRP II:

MRP (Material Requirements Planning) – планування потреби в матеріалах.

MRPII (Manufactory Resource Planning) – планування ресурсів підприємства.

СІМ (Computer Integrated Manufactoring) – комп'ютеризоване інтегроване виробництво, передбачає інтеграцію всіх підсистем: керування постачанням, виробництвом, транспортно–складськими системи, якістю, збутом тощо.

Однією з передумов виникнення інформаційних систем другого покоління було створення концепції комп'ютеризованого інтегрованого виробництва СІМ на початку 80–х років, яка передбачала автоматизацію інтеграції гнучкого виробництва й системи керування підприємством на основі потужних комп'ютерів. Розвиток автоматизованих систем управління підприємством в технологічному плані йшов шляхом від файлових систем до систем управління базами даних (СУБД), ускладнення технічних засобів і збільшення їх потужності, розширення переліку завдань, які вирішувалась.

В основі створення цих систем покладено концепцію єдиної бази даних, яку обслуговує спеціальна програма – СУБД. Проте обчислення здійснювались на єдиній апаратній платформі (одній машині).

Основні відмінності між різними СУБД випливають з:

·       структури БД, що реалізується (ієрархічна, мережна, реляційна);

·       типів ПК, де вони мають бути реалізовані;

·       операційних систем, під керуванням яких вони можуть функціонувати.

Більшість широко розповсюджених СУБД адаптовані для різних типів ПК та операційних систем.

Третій етап (початок 90–х років) характерний розробкою програмних продуктів відповідно до концепції ERP (Enterprise Requirements Planning) – планування ресурсів підприємства та переходом на нову технічну платформу – ПК, тобто від мейнфреймів із централізованою обробкою інформації до відкритих систем з розподіленою обробкою даних і комп'ютерних мереж.

Широкого застосування набувають сучасні корпоративні інформаційні системи R/3, Вааn IV, Scala, Галактика та ін. Розвиваються клієнт–серверні, web–серверні та Інтернет–технології.

Концепція розподільної обробки економічної інформації, що реалізована на базі сучасних ПК та локальних комп'ютерних мереж, передбачає формування автоматизованих робочих місць, які дають можливість автоматизувати громіздкі обчислювальні операції, що виконуються на робочому місці відповідним фахівцем, активно впливати на процес обробки інформації з врахуванням реальної обстановки, користуватись спільними інформативними ресурсами. Автоматизоване робоче місце забезпечує діалогову інформаційну взаємодію користувачів і оперативний доступ до централізованих баз даних.

Автоматизоване робоче місце (АРМ) – програмно–технічний комплекс, призначений для автоматизації певного виду діяльності

АРМ є професійно орієнтованою інформаційно–обчислювальною системою, яка працює як автономно, так і в складі мережі.. Його організовують за функціональною ознакою.

Основними функціями АРМ можуть бути:

·       введення, накопичення та зберігання даних;

·       пошук даних за заданими ознаками;

·       виконання прикладних програм обробки інформації;

·       вивід отриманих результатів у заданому вигляді;

·       контроль усіх етапів обробки інформації;

·       автоматичне протоколювання робочих процесів;

·       відображення інформації та результатів її обробки на моніторі.

Протягом 90–тих років XX ст. автоматизовані системи управління підприємствами розвивались у напрямку застосування систем підтримки прийняття рішень, експертних систем та систем штучного інтелекту. Набув розвитку процес впровадження комплексних рішень на основі локальних мереж, потужних СУБД, новітніх технологій проектування і розробки програмних систем. Все ширше для цілей управління підприємством застосовуються Інтернет–технології. Вже існують підприємства, діяльність яких повністю відбувається в середовищі Інтернет.

Четвертий етап (початок третього тисячоліття) характерний глобальною комп'ютеризацією суспільства. Основу структури корпоративних інформаційних технологій визначає методологія CSRP (Customer Synchronized Resource Planning) – планування ресурсів, що синхронізоване з покупцем. Відображає весь цикл виробництва – від проектування і взаємодії із замовниками до подальшого сервісного обслуговування.

Сучасний стан розвитку інформаційних технологій характеризується переходом на використання Internet/Intranet–технологій.

Особливості інформаційних систем четвертого покоління полягають в:

·       максимальному використанні потенціалу ПК і середовища розподіленої обробки даних;

·       модульній побудові системи (поєднання різних типів архітектурних рішень у межах одного комплексу);

·       економії ресурсів системи за рахунок централізації зберігання та обробки даних на вищих рівнях системи;

·       наявність ефективних централізованих засобів мережевого системного адміністрування.