Тема 3. Типологія та управління інформаційними системами в туризмі

Типологія та управління інформаційними системами в туризмі


Поняття системи та системний підхід. Властивості великої і складної системи. Організація як система. Функції та типові завдання інформаційної системи в організації. Основні види інформаційних систем. Системи експлуатаційного рівня. Системи рівня знань. Системи рівня управління. Системи стратегічного рівня. Основні структурні елементи функціонування інформаційної системи в менеджменті організацій. Маркетингові інформаційні системи. Фінансові та бухгалтерські інформаційні системи. Корпоративні інформаційні системи. Управління інформаційними системами. Планування інформаційної системи.  Життєвий цикл інформаційної системи.


3.1 Поняття системи та системний підхід. Властивості великої і складної системи. Організація як система.

Система (від грецького systema – ціле, складене із частин; з'єднання, безліч елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з одним, що утворять певну цілісність, єдність. Виділяють матеріальні й абстрактні системи. Перші розділяються на системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, хімічні, технічні й ін.) і живі системи (біологічні системи – клітки, тканини, організми, популяції, види, екосистеми); особливий клас систем – соціальні системи (від найпростіших соціальних об'єднань до соціальної структури суспільства). Абстрактні системи – поняття, гіпотези, теорії, наукові знання про систему, лінгвістичні (мовні), формалізовані, логічні системи та ін. У сучасній науці дослідження систем різного роду проводиться в рамках сис–темного підходу, загальної теорії системи, різних спеціальних теорій систем, у кібернетиці, системотехніці, системному аналізі і т.д.

 

У теорії менеджменту фірми розглядаються як системи двох основних типів: закритого та відкритого.

Закрита система умовно припускає відносну незалежність фірми від навколишнього середовища. Така система характерна для початкового етапу розвитку ринкових відносин − за слабкої ролі держави в їхньому регулюванні й загального невисокого рівня розвитку економіки в країні.

Зростання конкурентної боротьби між товаровиробниками, стійке перевищення обсягів пропонованих до реалізації товарів і послуг порівняно з попитом на них, активна роль держави в розвитку ринкових відносин, низка інших факторів змушують закриту систему "розкритися". Отже, будь−яка залежна від зовнішнього середовища організація є відкритою системою.

Усі фактори зовнішнього середовища в туристичній сфері можна умовно поділити на дві основні групи: прямого й непрямого впливу (рис. 2).

 

 

 

Фактори прямого впливу

1. Споживачі це один з основних для будьякого регіону або країни факторів, оскільки саме споживачі визначають, які маршрути й тури їм пропонувати, які культурноісторичні пам'ятники або природні місця показувати й за якою ціною можна продати тури. Споживачі (юридичні й фізичні особи) є фактором, який свідчить про розмаїття зовнішнього середовища, хоча часто туристичний продукт формують самі регіони й країни, і лише після цього з'ясовують, чи е на нього попит.

Останніми роками зріс попит на гастрономічні або інші спеціалізовані тури з відвідуванням рідкісних музеїв чи місць, не пов'язаних із відвідуванням звичних місць туристичного показу.

2. Постачальники матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Туристична галузь, як відомо, залежить від різноманітних ресурсів. Наприклад, фінансові ресурси потрібні для підтримки, реконструкції, реставрації й ремонту об'єктів показу. У деяких країнах спостерігається гостра нестача кваліфікованих кадрових ресурсів, зокрема, гідів, що вимагає вирішення проблеми підвищення кваліфікації працівників туризму. Важливим є питання матеріальних ресурсів. Наприклад, в Італії приділяється багато уваги будівництву й оснащенню готелів сучасним устаткуванням, тому в області Марке були побудовані більше 40 заводів із виробництва меблів, сантехніки й іншого устаткування для готелів. Країна й регіон самі в змозі визначити потребу в тих чи інших ресурсах і встановити пріоритети. Французька мережа клубних готелів "Club Med" наймає молодь і студентів на туристичний сезон, у тому числі з регіону, в якому розташований той чи інший готель цієї мережі.

У деяких країнах гострою є проблема забезпечення водою чи електроенергією.

3. Конкуренти. Поряд зі споживачами це найважливіший фактор, який визначає стратегію, мету й завдання туристичного підприємства, регіону й країни. Проте навіть успішний збут продукції не завжди може врятувати туристичне підприємство й навіть регіон від краху через тверду позицію конкурентів. Як уже зазначалося, деякі країни провадять агресивну політику стосовно своїх прямих конкурентів, якій треба вміло протисто" яти.

4. Законодавчі та державні органи формують нормативну базу діяльності туристичних підприємств, фіскальну політику, а також визначають політику держави у сфері туризму. Менеджери повинні орієнтуватися в цій базі, вміло застосовувати законодавчі норми, включатися у виконання державних програм.

5. Профспілкові організації, які представляють інтереси працівників, впливають на діяльність не тільки окремих підприємств, а й галузі загалом. Історія профспілкового руху знає чимало прикладів успішного вирішення питань скорочення тривалості робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо. Страйки, організовані профспілками, можуть, наприклад, призвести до повної зупинки виробництва, страйки авіадиспетчерів паралізують туристичні переміщення. Саме тому цей фактор входить до групи факторів прямого впливу зовнішнього середовища.

Фактори непрямого впливу

1. Стан економіки характеризується, зокрема, рівнем цін і тарифів, інфляції, платоспроможного попиту, банківською політикою, курсом національної валюти, що може впливати на якість обслуговування, обсяги коштів, які виділяються на утримання пам'ятників архітектури, природних об'єктів тощо.

2. Науково–технічний прогрес характеризує рівень розвитку науки й техніки. У туристичній сфері досягнення науково–технічного прогресу використовуються дуже широко − це, наприклад, супутниковий зв'язок, комп'ютерні технології.

3. Політика впливає на туристичний бізнес досить помітно, особливо в нестабільних країнах і регіонах. У деяких країнах фактор політичної стабільності − найважливіша умова діяльності підприємців у туризмі, як вітчизняних, так і закордонних. З цим фактором безпосередньо пов'язані потоки інвестицій.

4. Соціальні фактори − це традиції, яких дотримуються в тій чи іншій країні, у тому числі у ставленні до жінок, людей різного кольору шкіри, молоді, людей похилого віку, релігії.

Туристам зазвичай видається пам'ятка, в якій наведено рекомендації щодо того, як поводитися або як одягатися в тій чи іншій країні. Особливо це стосується відвідування мусульманських країн.

5. Міжнародні події − це, по суті, комплекс факторів, які характеризують ту чи іншу країну і набувають важливого значення за умов глобалізації туристичного бізнесу.

Взаємозв'язок факторів зовнішнього середовища є очевидним. Наприклад, зміна законодавчої системи може вплинути на рівень конкуренції; погіршення політичної ситуації може позбавити підприємство джерела дешевої сировини чи робочої сили.

Ступінь одночасного впливу тих або інших факторів зовнішнього середовища на підприємство називається складністю зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище постійно змінюється. Істотних змін у часі зазнає, наприклад, такий фактор, як науково–технічний прогрес.

Швидкість зміни зовнішнього середовища називається рухливістю середовища. Для різних підприємств навіть у межах однієї країни рухливість середовища може бути неоднаковою. Це пов'язано з характером діяльності підприємства на тому чи іншому ринку. Залежність фірми від обсягу інформації, якою вона володіє, характеризує невизначеність зовнішнього середовища.

На туристичну галузь у різних країнах впливають зовнішні фактори, які перебувають поза сферою безпосереднього впливу підприємств. До них належать:

− система цінностей і їхні пріоритети в суспільстві,

− звичаї місцевого й міжнародного бізнесу;

− політична ситуація в країні й у світі;

− загроза військових конфліктів;

− економічне становище туристичної галузі, країни й у світі;

− соціальна й екологічна відповідальність;

− податкова система, інституціональна структура;

− природні катаклізми;

− громадські заворушення;

− криміналізованість зовнішніх зв'язків.

 

Внутрішнє середовище туристичного підприємства

 

Внутрішне середовище підприємства визначається внутрішніми чинниками, тобто ситуаційними рушійними силами. Основними ситуаційними елементами внутрішнього середовища туристичного підприємства є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси (рис. 3). Ці змінні зазвичай є результатом управлінських рішень, тобто характеризують виробничий цикл і потребують уваги з боку керівництва.

Проектування елементів внутрішнього середовища відбувається 3 огляду на специфіку сфери надання туристичних послуг, кола споживачів, ринкової кон'юнктури, умов господарювання. Система менеджменту при формуванні внутрішнього середовища туристичного підприємства має забезпечити відповідність характеристик його найважливіших складових умовам зовнішнього середовища, в яких функціонує суб'єкт господарювання.

Деякі ситуаційні елементи внутрішнього середовища стають бар'єрами у функціонуванні туристичного підприємства, тому керівництво має врахувати їх у своїй роботі (бар'єр стосунків з підлеглими, передача знань і досвіду). У туризмі трапляється і такий бар'єр, як завищені вимоги до працівників щодо знання туристичного продукту, тобто керівник очікує від підлеглих глибоких знань зон відпочинку, традицій, що набуваються лише з досвідом1.

Для ефективного господарювання туристичне підприємство має сформувати загальні цілі. Ціль – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи)2. Загальні цілі розробляються на основі місії підприємства (чітко окреслена його причина існування). Так, у закладах розміщення місією є задоволення потреб споживачів у тимчасовому проживанні й одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. Цілі розробляються вищим керівництвом підприємства і доводяться до кожного підрозділу (служби). Виходячи із загальних цілей, кожний підрозділ (служба) розробляє власні (локальні) цілі для досягнення загальних.

Ефективна діяльність туристичного підприємства неможлива без спеціалізованого поділу праці, за яким кожний вид роботи доручається тим фахівцям, котрі можуть її зробити краще, ніж інші. Результатом вертикального і горизонтального поділу праці е структура організації.

Структура підприємства – логічне співвідношення рівнів управління і функціональних одиниць, побудованих у такій формі, яка дає змогу найбільш ефективно досягати цілей. Формування структури туристичного підприємства зумовлено багатьма чинниками: туристичною спеціалізацією, розмірами, масштабами діяльності, стратегією тощо.

Технологія має вирішальне значення у процесі формування і надання туристичного продукту, забезпечуючи його конкурентоспроможність. Однак вибір технології доцільно здійснювати з огляду на вимоги того сегмента, для якого працює туристичне підприємство.

Завдання – це певна робота, серія робіт або частина роботи, що має бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін. З технічного погляду завдання адресовані посаді, а не працівникові, що її обіймає. Завдання традиційно поділяють на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, обладнанням, інструментами) та інформацією.

Ресурси – це природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані за потреби для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів. Йдеться про ресурси, якими володіє туристичне підприємство, але ще не використовує для своєї діяльності. Основними ресурсами для забезпечення виробничо–господарської діяльності підприємства є такі:

– трудові (робоча сила);

– матеріальні (сировина, матеріали, комплектуючі тощо);

– фінансові (власні кошти, кредити, інвестиції);

– інформаційні (результати маркетингових досліджень, замовлення, запити, повідомлення тощо);

– технологічні (техніка, прийоми, технологія);

– енергетичні (паливо, мастила тощо).

Стрижнем внутрішнього середовища підприємства є трудові ресурси. Якщо донедавна конкурентна боротьба підприємств була зосереджена у сфері технічного прогресу, вдосконалення технологій, організаційних структур, маркетингу, то нині до найважливіших чинників економічного успіху належить ефективне управління персоналом. Успіх туристичного підприємства залежить від того, хто і як надає туристичні послуги, від сформованого у працівників ставлення до праці, до своєї організації.

Щоб оцінити внутрішнє середовище туристичного підприємства використовують такі показники1:

1. Загальні характеристики фірми (імідж фірми, конкурентоспроможність, рівень спеціалізації, капітало–, трудомісткість, місцезнаходження та ін.).

2. Матеріально–технічна база (детальніше див. у розд. 7).

3. Сфера маркетингу (маркетингові стратегії, розміри сегментів ринку, рівень продажу, структура та кількість продукції, витрати на дослідження ринку тощо).

4. Сфера виробництва (стан матеріально–технічної бази, виробничі потужності та їх завантаження, рівень оновлення устаткування, ефективність виробництва тощо).

5. Сфера фінансів (ліквідність, розміри заборгованості, прибутковість, рівень реінвестування, обсяги та напрями інвестицій тощо).

6. Характеристика організації та управління (технологія управління та специфіка побудови апарату управління та інформаційних систем, норми, правила, процедури, розподіл прав і обов'язків, система контролю діяльності фірми, техніко–організаційний рівень виробництва тощо).

7. Сфера персоналу (структурні рівень кваліфікації персоналу, система заробітної плати та рівень доходів робітників, можливість залучення та ефективного використання висококваліфікованих кадрів).

8. Характеристика рівня організаційної культури (трудова дисципліна, мораль, атмосфера та клімат у колективі).

Крім вищенаведених чинників, кожна туристична фірма для аналізу власного внутрішнього середовища має використовувати і систему інших чинників, що відображають особливості її діяльності.

 

3.2 Функції та типові завдання інформаційної системи в організації.

 

Одне зі значень терміну система − це сукупність елементів, які працюють разом під час виконання завдання. її різновидом є інформаційна система, тобто організований набір елементів, що збирає, обробляє, передає, зберігає та надає дані.

До інформаційної системи входять люди, обладнання, процеси, процедури, дані та операції. Під інформаційними системами розуміють також усі письмові й електронні форми поширення інформації, обробки даних та обміну ідеями. Отже, до них можна віднести всі форми письмового спілкування всередині підприємства (доповіді, звіти, бюлетені та службові записки), а також всі електронні інформаційні засоби (електронну пошту та селекторні і телевізійні наради).

Цікаво, що в більшості джерел інформаційну систему розуміють досить вузько − як сукупність технічних засобів, які служать для накопичення, зберігання, обробки і передачі інформації. До визначення інформаційної системи іноді включають компоненти системи, а також сфери діяльності, в яких ця система використовується. Хоча, по суті, у цьому визначенні увага зосереджується лише на технічних засобах.

Проте, використанням засобів обчислювальної техніки поняття інформаційна система не вичерпується. Інформаційну систему слід розуміти значно глибше. Термін система в даному разі треба вживати у двох розуміннях:

а) як певний метод, суть якого − у раціональному поєднанні і впорядкованості всіх елементів у часі і просторі в такий спосіб, щоб кожний з них сприяв успіху діяльності всього об'єкта. З цим трактуванням пов'язано розуміння координації і синхронізації дій персоналу управління, поєднаних з метою досягнення поставлених завдань;

б) як об'єкт, який має достатньо складну, певним чином упорядковану внутрішню структуру (наприклад, виробничий процес).

Кожна інформаційна система має такі компоненти:

• структура системи − множина елементів системи і взаємозв'язків між ними. Приклад: організаційна і виробнича структура підприємства;

• функції кожного елемента системи. Приклад: управлінські функції − прийняття рішень у певних структурних підрозділах підприємства;

• вхід і вихід кожного елемента і системи в цілому. Приклад: матеріальні або інформаційні потоки, які надходять у систему або вводяться нею;

• мета й обмеження системи та її окремих елементів. Приклад: досягнення максимального прибутку; фінансові обмеження.

До складу інформаційної системи включають не лише апаратну і програмну частини, а й інформацію, яка міститься в системі, специфічні алгоритми її обробки, а також спеціалістів, котрі взаємодіють із системою.

При застосуванні комп'ютерів обробку економічної інформації здійснює КІСП − комп'ютерна інформаційна система підприємства. Вона є сукупністю інформації, методів, моделей; технічних, програмних, технологічних засобів та рішень, а також спеціалістів, які виконують обробку інформації і приймають управлінські рішення в межах підприємства. КІСП така сама частина (абсолютно рівноправна і необхідна) виробничої інфраструктури, як технологічне обладнання, ресурси і персонал.

Інформаційні системи характеризуються наявністю функціональної і забезпечуючої частин, відповідно до декомпозиції системи на складові частини − підсистеми, що перебувають у певних відносинах одна з одною. Множина таких відносин разом з елементами утворюють структуру інформаційної системи.

Функціональна частина КІСП фактично є моделлю системи управління об'єктом. Оскільки складна система завжди багатофункціональна, інформаційну систему може бути класифіковано за різними ознаками: за рівнем управління (вищий, середній, оперативний); видом керованого ресурсу (основні засоби, матеріальні, трудові, фінансові й інформаційні ресурси); за сферою застосування (банківські інформаційні системи, статистичні, податкові, бухгалтерські, фондового ринку, страхові тощо); за функціями і стадіями управління.

До забезпечуючої частини КІСП входять технічний, інформаційний, технологічний, математичний, організаційний, правовий, ергономічний та інші види забезпечення.

Комп'ютерні інформаційні системи відіграють значну роль на сучасних підприємствах. Сучасні інформаційні системи безпосередньо впливають на планування і прийняття управлінських рішень, на номенклатуру і технологію виготовлення та реалізації товарів і послуг.

Дослідження комп'ютерних інформаційних систем пов'язане з колом питань технічних, соціологічних та економічних дисциплін.

 

Створення або класифікація інформаційних систем пов'язані з формальним – математичним й алгоритмічним описом розв'язуваних задач. Від ступеня формалізації багато в чому залежать ефективність роботи всієї системи, а також рівень автоматизації, обумовлений ступенем участі людини при ухваленні рішення на основі одержу–ваної інформації.

Чим точніше математичний опис завдання, тим вище можливості ком–п'ютерної обробки даних і тим менше ступінь участі людини в процесі його вирішення. Це й визначає ступінь автоматизації завдання.

Загальні принципи класифікації систем обробки інформації

Розрізняють три типи завдань, для яких створюються інформаційні сис–теми:

– структуровані (такі, що формалізуються);

– неструктуровані (такі, що не формалізуються);

– частково структуровані.

Структурована (така, що формалізуються) задача – це задача, для якої відомі всі її елементи та взаємозв'язки між ними.

Неструктурована (така, що не формалізуються) задача для якої неможливо виділити елементи та установити між ними зв'язки.

У структурованій задачі вдається виразити її зміст у формі математичної моделі, що має точний алгоритм рішення. Подібні задачі звичайно доводиться вирішувати багаторазово, і вони носять рутинний характер. Метою використання інформаційної системи для рішення структурованих задач є повна автоматизація їхнього рішення, тобто зведення ролі людини до нуля.

На практиці більшість задач є частково структурованими. Саме для рі–шення таких задач найчастіше доводиться створювати й використовувати ін–формаційні системи. Тому зупинимося на даному питанні більш докладно.

 

Типи інформаційних систем для розв’язання частково структурованих задач

Інформаційні системи, використовувані для вирішення частково струк–турованих задач, підрозділяються на два види:

– ІС, що створюють управлінські звіти й орієнтовані головним чином на обробку даних (пошук, сортування, фільтрацію і т.п.). Використовуючи відомості, що вміщено в цих звітах, управлінський персонал сам приймає рішення;

– ІС, що розробляють можливі альтернативи рішення. Ухвалення рішення людиною при цьому зводиться до вибору однієї з запропонованих си­стемою альтернатив.

Інформаційні системи, що створюють управлінські звіти, забезпечують інформаційну підтримку користувача, тобто надають доступ до інформації в базі даних та її часткову обробку. Процедури маніпулювання даними в інфо–рмаційній системі повинні забезпечувати такі можливості:

– складання комбінацій даних, одержуваних з різних джерел;

– швидке додавання або виключення того або іншого джерела даних й автоматичне перемикання джерел при пошуку даних;

– керування даними з використанням можливостей систем керування базами даних;

– автоматичне відстеження потоку інформації для наповнення баз да–них.

Інформаційні системи, що розробляють альтернативи рішень, можуть бути модельними й експертними.

Модельні інформаційні системи надають користувачеві математичні, статистичні, фінансові й інші моделі, використання яких полегшує виробіток й оцінку альтернатив рішення. Користувач може одержати відсутню йому для ухвалення рішення інформацію шляхом установлення діалогу з моделлю в процесі її дослідження.

Основними функціями модельної інформаційної системи є:

– можливість роботи в середовищі типових математичних моделей, включаючи вирішення основних завдань моделювання типу «як зробити, щоб?», «що буде, якщо?», аналіз чутливості та інше;

– досить швидка й адекватна інтерпретація результатів моделювання;

– своєчасна підготовка й коректування вхідних параметрів й обмежень моделі;

– можливість графічного відображення динаміки моделі;

при необхідності – пояснення користувачеві можливих кроків форму–вання й роботи моделі.

Експертні інформаційні системи забезпечують вироблення й оцінку можливих альтернатив користувачем за рахунок створення експертних сис­тем, пов'язаних з обробкою знань. Експертна підтримка прийнятих користу–вачем рішень реалізується на двох рівнях.

Робота першого рівня експертної підтримки виходить із концепції «ти–пових управлінських рішень», відповідно до якої часто виникаючі в процесі керування проблемні ситуації можна звести до деяких однорідних класів управлінських рішень, тобто деякого типового набору альтернатив. Для реа–лізації експертної підтримки на цьому рівні створюється інформаційний фонд зберігання й аналізу типових альтернатив.

Якщо деяка проблемна ситуація не асоціюється з наявними класами типових альтернатив, у роботу повинен вступати другий рівень експертної підтримки управлінських рішень. Цей рівень генерує альтернативи на базі

наявних в інформаційному фонді даних, правил перетворення й процедур оцінки синтезованих альтернатив.

Поряд з вищенаведеною класифікацією інформаційних систем по сту–пеню структурованості розв'язуваних завдань, можливі інші критерії для кла–сифікації ІС. Розглянемо ті з них, які найбільш часто застосовуються на практиці.

Класифікація за ступенем автоматизації.

Залежно від ступеня автоматизації інформаційних процесів у системі керування установою, інформаційні системи підрозділяються на ручні, автоматичні й автоматизовані.

Ручні ІС характеризуються відсутністю сучасних технічних засобів переробки інформації й виконанням всіх дій людиною. Наприклад, про дія–льність менеджера у фірмі, де відсутні комп'ютери, можна говорити, що він працює з ручною ІС.

Автоматичні ІС виконують всі операції по переробці інформації без участі людини.

Автоматизовані ІС допускають участь у процесі обробки інформації як людини, так і технічних засобів, причому головна роль приділяється ком–п'ютеру. У сучасному тлумаченні в термін «інформаційна система» вклада–ється обов'язково поняття системи, що автоматизується.

Внаслідок широкого використання автоматизованих ІС в організації процесів керування, вони мають різні модифікації і можуть бути далі класи–фіковані, наприклад, за характером використання інформації і по сфері засто–сування.

Класифікація за характером використання інформації.

 З цього погляду ІС діляться на інформаційно–пошукові й інформаційно–вирішальні.

Інформаційно–пошукові системи роблять введення, систематизацію, зберігання, видачу інформації за запитом користувача без складних перетворень даних. Наприклад, інформаційно–пошукова системи в бібліотеках, касах продажу залізничних й авіаквитків.

Інформаційно–вирішуваальні системи здійснюють всі процеси переробки інформації за певним алгоритмом. Серед них можна провести класифікацію за ступенем впливу виробленої результативної інформації на процес прийняття рішень і виокремити два класи: керуючі й дорадчі.

Керуючі ІС виробляють інформацію, на підставі якої людина приймає рішення. Для цих систем характерні типи завдань розрахункового характеру й обробка більших обсягів даних. Прикладом можуть служити система короткострокового планування випуску продукції або система бухгалтерського обліку.

Дорадчі ІС виробляють інформацію, що приймається людиною до відома і не перетворюється негайно в серію конкретних дій. Ці системи мають більш високий ступінь інтелекту, тому що для них характерна обробка знань, а не даних.

Класифікація за сферою застосування.

Узагальнюючи всю безліч областей практичного використання інформаційних систем, можна виділити такі основні сфери.

ІС організаційного керування призначені для автоматизації функцій управлінського персоналу. З огляду на найбільш широке застосування й роз–маїтість цього класу систем, часто будь−які інформаційні системи розуміють саме в даному сенсі. До цього класу відносяться інформаційні системи керу–вання як промисловими фірмами, так і непромисловими об'єктами: готелями, банками, торговельними фірмами та ін.

Основними функціями подібних систем є: контроль і регулювання, об–лік та аналіз, короткострокове й перспективне планування, бухгалтерський облік, керування збутом і постачанням та інші економічні й організаційні за–вдання.

ІС керування технологічними процесами слугують для автоматизації функцій виробничого персоналу. Вони широко використовуються при організації підтримки технологічного процесу в металургійній і машинобудівній промисловості.

ІС автоматизованого проектування призначені для автоматизації функцій проектувальників, інженерів–проектувальників, конструкторів, архі–текторів, дизайнерів при створенні нової техніки або технології. Основними функціями подібних систем є: інженерні розрахунки, створення графічної документації (креслень, схем, планів), створення проектної документації, мо–делювання проектованих об'єктів.

Інтегровані (корпоративні) ІС використовуються для автоматизації всіх функцій підприємства й охоплюють весь цикл робіт від проектування до збуту продукції. Створення таких систем досить складне, оскільки вимагає системного підходу з позицій головної мети, наприклад одержання прибутку, завоювання ринку збуту і т.д. Такий підхід може призвести до істотних змін у самій структурі організації, на що може зважитися не кожен керівник.

В будь-якій інформаційній системі управління вирішуються завдання трьох типів:

·завдання оцінки ситуації (деколи їх називають задачами розпізнавання образів);

·завдання перетворення опису ситуації (розрахункові задачі, задачі моделювання);

·завдання прийняття рішень (в тому числі і оптимізаційні).

Складові ІС

Інформаційні системи включають в себе: технічні засоби обробки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал.

Чотири складові частини утворюють внутрішню інформаційну основу:

·засоби фіксації і збору інформації;

·засоби передачі відповідних даних та повідомлень;

·засоби збереження інформації;

·засоби аналізу, обробки і представлення інформації.

          Класифікація

          За ступенем автоматизації 

          В залежності від ступеня (рівня) автоматизації виділяють ручні, автоматизовані й автоматичні інформаційні системи. Ручні ІС характеризуються тим, що всі операції з переробки інформації виконуються людиною. Автоматизовані ІС − частина функції (підсистем) керування або опрацювання даних здійснюється автоматично, а частина − людиною. Автоматичні ІС − усі функції керування й опрацювання даних здійснюються технічними засобами без участі людини (наприклад, автоматичне керування технологічними процесами).

          За сферою призначення

          Оскільки ІС утворюються для задоволення інформаційних потреб в межах конкретної предметної галузі, то кожна предметна галузь (в сфері призначення) відповідає свій тип ІС. Перераховувати всі ці типи немає змісту, оскільки кількість предметних галузей велика, але можна вказати наприклад такі типи ІС:

·       економічна ІС − інформаційна система призначена для виконання функцій управління на підприємстві;

·       медична ІС − інформаційна система призначена для використання в лікувальному або лікувально−профілактичному закладі;

·       географічна ІС − інформаційна система, забезпечуюча збір, збереження, обробку, доступ, відображення і розповсюдження даних;

·       адміністративні;

·       виробничі;

·       навчальні;

·       екологічні;

·       криміналістичні;

·       військові та інші.

          За місцем діяльності ІС

          Класифікація інформаційних систем за місцем діяльності:

·       наукові ІС − призначені для автоматизації діяльності науковців, аналізу статистичної інформації, керування експериментом;

·       ІС автоматизованого керування − призначені для автоматизації праці інженерів−проектувальників і розроблювачів нової техніки (технології). Такі ІС допомагають здійснювати:

·       розробку нових виробів і технологій їхнього виробництва;

·       різноманітні інженерні розрахунки (визначення технічних параметрів виробів, видаткових норм − трудових, матеріальних і т. д.);

·       створення графічної документації (креслень, схем, планувань);

·       моделювання проектованих об'єктів;

·       створення керуючих програм для верстатів із числовим програмним керуванням.

·       ІС організаційного керування − призначені для автоматизації функції адміністративного (управлінського) персоналу. До цього класу відносяться ІС керування як промисловими (підприємства), так і непромисловими об'єктами (банки, біржа, страхові компанії, готелі і т. д.) і окремими офісами (офісні системи).

·       ІС керування технологічними процесами − призначені для автоматизації різноманітних технологічних процесів (гнучкі виробничі процеси, металургія, енергетика тощо).

Інформаційна система, як система управління, тісно пов’язується, як з системами збереження та видачі інформації, так і з іншої − з системами, що забезпечують обмін інформацією в процесі управління. Вона охоплює сукупність засобів та методів, що дозволяють користувачу збирати, зберігати, передавати і обробляти відібрану інформацію.

          За функціональним призначенням

          В залежності від функціонального призначення можна виділити такі системи:

·       керувальні (АСКТП, АСКВ);

·       проектувальні (САП);

·       наукового пошуку (АСНД, експертні системи);

·       діагностичні, моделювальні;

·       систем підготовки прийняття рішення (СППР).



Zuletzt geändert: Friday, 10. July 2020, 22:59