101 Грунтознавство ( ...

Лекція № 5

Тема: Фактори ґрунтоутворення

План:

1.Ґрунтоутворюючі породи - масивно кристалічні та осадові гірські породи.

2.Вивітрювання материнських порід: фізичне, хімічне, біологічне.

3.Ґрунтоутворюючі породи та їх категорії.

Поняття про фактори ґрунтоутворення

Під факторами та умовами ґрунтоутворення розуміються зовнішні по відношенню до ґрунту компоненти природного середо­вища, під впливом і за участю яких формується ґрунтовий покрив земної поверхні.

Фактори ґрунтоутворення - це об'єкти навколишнього середо­вища, які безпосередньо (матеріально) діють на материнські гірські породи.

Умови ґрунтоутворення - це явища навколишнього середови­ща, які впливають на ґрунтоутворення не безпосередньо, а че­рез матеріальні фактори, сили і напрямок дії яких змінюється при зміні цих умов.

До умов ґрунтоутворення належать географічне розташуван­ня місцевості, рельєф та ін. Географічне розташування місцевості впливає на інтенсивність ґрунтоутворення через зміну клімату; рельєф - через перерозподіл атмосферних опадів, тепла на поверхні Землі; час - через нагромадження кількісних змін факторів.

Початок ученню про фактори та умови ґрунтоутворення по­клав В.В. Докучаєв. Ним установлено, що формування ґрунтового покриву зв'язано з фізико-географічним середовищем та історією його розвитку. Він дав визначення поняття ґрунтів як поверхневих міне­рально-органічних утворень, 5ікі мають власне походження і є резуль­татом сукупної дії: 1) материнської гірської породи, 2) живих і мерт­вих організмів, 3) клімату; 4) рельєфу місцевості; 5) віку країни.

В.В.Докучаєв це виразив за допомогою формули

Ґ = f(К,О,Г,Р)×В,

де Ґ - ґрунт, К - клімат, О - організми, Г - гірські породи, Р -рельєф, В - вік. Поряд з названими п'ятьма природними факторами та умовами ґрунтоутворення виділяється ще шостий - виробнича діяльність людини, яка має як прямий, так і побічний вплив на ґрун­тоутворення і ґрунтовий покрив. Різні комбінації факторів та умов ґрунтоутворення на земній кулі утворили багато типів ґрунтів.

У 1899 році В.В.Докучаєв опублікував наукову працю "До вчен­ня про зони природи", в якій він сформулював взаємозв'язки та співвідношення між факторами ґрунтоутворення - фактори рівноз­начні і незамінні. Тобто вони діють разом і сукупно. Неможливо, на­приклад, уявити формування ґрунту без участі клімату. Водночас, він допускав можливість існування провідного фактора ґрунтоут­ворення у визначених умовах.

Після В.В.Докучаєва накреслилися різні підходи до оцінки ролі факторів у процесах ґрунтоутворення. Наприклад, К.Д.Глінка серед факторів ґрунтоутворення відводив провідну роль клімату й рос­линності, хоча утворення рендзин (дерново-карбонатних ґрунтів) по­яснював впливом переваги материнських порід. С.О.Захаров (1928) поділяв усі фактори на активні та пасивні. До активних він відносив біосферу, атмосферу і гідросферу, а до пасивних - материнську по­роду й рельєф місцевості.

У кінці 30-х років XXст. почалася дискусія про головний, або провідний фактор ґрунтоутворення. В.Р.Вільямс, зокрема, віддававперевагу біологічному. Значення вчення про фактори ґрунтоутво-рення виняткове, тому що знаючи співвідношення між типом і влас-

тивостями ґрунтів, з одного боку, і факторами ґрунтоутворення - з іншого, легше зрозуміти використання на практиці властивостей ґрунтового покриву, інтерпретувати дані досліджень, пояснити по­ходження ґрунту, напрямок його розвитку.

Грунтоутворюючі породи.

Грунт утворюються з поверхневого шару гірських порід при поселенні на них організмів і розвитку біологічних процесів. Породи, з яких розвивались ґрунти, називаються ґрунтоутворюючими або материнськими, іноді їх ще називають підґрунтами або ґрунтами.

«Ґрунтоутворююча порода являється материнською основою ґрунту і передає їй свій механічний, мінеральний і хімічний склад, а хімічні, фізичні та фізико-хімічні властивості в подальшому поступово змінюються в різній ступені, під дією ґрунтоутворюючого процесу.»

Ґрунтоутворюючі породи розрізняються за походженням, складом, будовою і властивостями. Гірські породи діляться на три групи: магматичні, метаморфічні, осадкові.

Магматичні масивно кристалічні породи, утворились з розплавлених сілікатних мас - магм, застиглих всередині земної кори або на її поверхні. До магматичних порід відносяться: граніт, базальт, обсидіан і т.д. Вони складають 95% загальної маси порід, складаючих літосферу, проте ґрунтоутворюючими являються в рідких випадках, головним чином в гірських областях.

Метаморфічні - породи, які утворюються з магматичних і осадових порід під впливом процесу метаморфізму - перекристалізації при великому тиску - високої температури в середніх шарах літосфери. В результаті метаморфічні породи частіше всього мають сланцевий склад. Найбільш розповсюджені з них різні сланці, гнейс, мармур, кварцит.

Осадові породи утворились на земній поверхні шляхом вивітрювання і перевідкладення продуктів у вивітрювання магматичних і метаморфічних порід або з відкладених залишкових організмів. Вони діляться на хімічні осадки - кам'яна сіль, гіпс; органічні відкладення - вапняки, доломіти, вугіль; уламкові породи - глини, піски, піщаники.

Основні ґрунтоутворюючі породи(коротко):

За мінералогічним складом виділяють два типи кори вивітрювання: сіалітну та алітну. Сіалітна поширена в поясі вологого клімату. У її складі переважають глинисті мінерали групи монтморилоніту і гідрослюди, зберігаються стійкі первинні мінерали. Алітна притаманна регіонам субтропічного і тропічного клімату. У складі алітної кори вивітрювання домінують вторинні мінералів домінують каолініт і галуазит. В цій корі майже повністю зруйновані первинні мінерали.

За балансом речовин у ході вивітрювання виділяють три типи кір вивітрювання: елювіальну (залишкову), транзитно-акумулятивну (проміжну), і акумулятивну (перевідкладену). Всі три типи кір вивітрювання тісно пов'язані між собою як генетично, так і геохімічно. Кожну з них в свою чергу, поділяють на різновидності. В ідеальній формі кори вивітрювання дуже рідко виступають в ролі ґрунтоутворюючої породи. Як правило, сучасні ґрунти формуються на складних комплексах продуктів вивітрювання. Найпоширенішими ґрунтоутворюючими породами є пухкі відклади Четвертинного періоду. Вони різноманітні за складом, будовою, властивостями, що певним чином впливає на ґрунтоутворення і родючість грунтів.

Породи елювіальної кори вивітрювання - різноманітні за складом продукти вивітрювання корінних порід, що залишились на місці утворення. В. А, Ковда (1973) наводить вісім різновидностей елювіальних порід. Найпоширенішими з них є дрібноземний карбонатний елювій. Первинний елювій поширений на вивержених породах, зокрема, в Монголії, Вірменнії і Криму; вторинний (неолювий) - на великій терріторії Європи і Азії у вигляді лесу, лесовидних і сиртових суглиніків. Вони наче ковдрою вкривають підстилаючи корінні породи і тому їх називають покривними.

Леси мають палеве або бурувато-палеве забарвлення і пилувато-суглинковий механічний склад. Їм властива карбонатність, пористість, борошнистість, добра водопроникність. сті лесу дуже сприятливі для росту рослин. Лесовидні суглини містять менше карбонатів, трапляються і безкарбонатні. Вони крупнозернисті, часто шаруваті, з меншою борошнистістю і пористістю.

Леси поширені в основному на Україні, південних регіонах Росії, в Середній Азії, в центрі Північної Америки; лесовидні суглинки - в Білорусі, Центральній Нечерноземній зоні Росії та в інших районах. На цих породах сформувались чорноземні, сірі лісові, каштанові та сірі пустинно-степові грунти.

Дрібноземний сіалітний елювій у вигляді покривних суглинків поширений на півночі Руської рівнини.

В умовах субтропиків і тропіків ґрунти формуються на оглеєному залізистому каолінітовому елювії, фералітному і алітному елювії. Ці форми елювію мають низьку ємкість вбирання і малосприятливі для грунтоутворення.

Породами транзитно-акумулятивної кори вивітрювання є пролювіальні і делювіальні наноси, які формуються в передгірських районах і в підніжжях гір. На них формуються різноманітні ґрунти. В Передкарпатті та в Карпатах на таких відкладах формуються бурі лісові ґрунти.

Породи акумулятивної кори вивітрювання формуються на малодренованих і безстічних низовинах, депресіях, заплавних терасах, дельтових рівнинах тощо. Тут накопичуються продукти вивітрювання, які надходять з інших теріторій. Це механічні, хімічні і біохімічні накопичення продуктів вивітрювання, знесення з гір та з зони елювію. Ці продукти накопичуються у вигляді пролювію, алювію, озерних і прибережних відкладів. За хімічним складом вони різноманітні (безкарбонатні, загіпсовані, залізисті, засолені, сіалітні, монтморилонітові, содові, хлористосульфатні тощо).

Вивітрювання материнських порід

Ґрунт формується на продуктах вивітрювання гірських порід, які є важливим фактором ґрунтоутворення. Для розуміння ґрунто­утворення необхідні чіткі уявлення про склад ґрунтотворних порід і мінералів, які їх складають, а також про процеси перетворення гірських порід і мінералів на поверхні літосфери.

Мінеральна частина зазвичай складає до 90-97% маси ґрунту. Мінералогічний склад ґрунту зв'язаний з мінералогічним складом гірських порід, на яких відбувається ґрунтоутворення. Він успадко­вується від породи і лише частково трансформується в процесі пе­догенезу.

Мінералогічний склад ґрунтотворних порід і ґрунтів представ­лений первинними та вторинними мінералами. Первинні мінерали представлені скелетними й крупнопіщаними частинками, що є про­дуктами механічного руйнування магматичних і метаморфічних порід. Вторинні мінерали - глинистими й колоїдними частинками, що є продуктами вивітрювання первинних під дією кліматичних і біоло­гічних факторів. Загальна кількість мінералів, що містяться в ґрунті, обчислюється сотнями, але найчастіше зустрічаються 50-60 видів. Первинні мінерали представлені переважно частинками крупнішими 0,001 мм, вторинні - меншими 0,001 мм. Перші за масою звичайно переважають.

Вивітрюванням (гіпергенезом) називається процес механічногоруйнування та хімічної зміни гірських порід і мінералів.

При цьому утворюються інші породи і синтезуються нові міне­рали. Вивітрювання - це сукупність складних і різноманітних про­цесів, кількісних і якісних змін гірських порід.

Зовнішні горизонти гірських порід, де протікають процеси ви­вітрювання, називають корою вивітрювання.

Виділяють дві зони: зону поверхневого або сучасного і зону глибинного або вікового вивітрювання. Потужність кори вивітрювання буває від кількох сантиметрів до 2-10 м і зростає в напрямку до ек­ватора.

Вивітрювання - єдиний процес, але для зручності його розумін­ня виділяють три взаємопов'язані форми: фізичну, хімічну, біологічну.

Фізичне вивітрювання - механічне подрібнення гірських порід і мінералів без зміни їх хімічного складу. Ця форма вивітрювання по­в'язана з фізико-механічними факторами впливу: зменшенням тиску після виходу породи на поверхню; бічним тиском на уламок породи, зумовлений адсорбованою водою, льодом, корінням рослин і крис­талами солей; коливаннями температури й різницею коефіцієнтів лінійного розширення мінералів, які входять до складу даної породи, руйнівною діяльністю водних потоків, льодовиків, що рухаються, зсувів, вітру.

Розтріскування гірської породи проходить внаслідок різних ко­ефіцієнтів розширення мінералів, які її складають. Наприклад, граніт складається з кварцу (коефіцієнт розширення 0,000310), ортоклазу (0,000170), рогової обманки (0,000284), а при нагріванні кварц збільшується в об'ємі майже у 2 рази більше, ніж ортоклаз; рогова обманка - на 1/3 більше від ортоклазу.

Фізичне вивітрювання прискорюється при наявності води, яка, потрапляючи в тріщини гірських порід, створює капілярний тиск (у тріщинах розміром 1 ммк тиск складає 1500 кг/см²). Ще більша руй­нівна сила води при замерзанні, коли вона розширяється на одну де­сяту об'єму й створює тиск на стінки порід 890 кг/см² і більше.

Унаслідок фізичного вивітрювання гірська порода набуває но­вих властивостей. Вона пропускає крізь себе повітря, воду і здатна затримувати певну їх кількість. Значно збільшується загальна по­верхня уламків одиниці об'єму даної породи, що сприяє інтенсифі­кації хімічних процесів. Хімічний склад породи не змінюється.

Хімічне вивітрювання- це процес хімічного руйнування гірських порід і мінералів, який супроводжується утворенням нових мінералів. Найінтенсивніше хімічно вивітрюються магматичні поро­ди, що утворились при нестачі води та кисню. Агентами хімічного вивітрювання є вода, кисень і вуглекислий газ. Підвищення темпе­ратури реакцій на 10°С прискорює їх проходження у 2-2,5 раза.

Найважливішими факторами цього процесу є: розчинення у воді мінеральних сполук, їх гідроліз, окиснення - відновлення, карбонізація; коагуляція тощо. Вода - універсальний розчинник на планеті. Розчинення мінералів водою прискорюється з підвищенням темпера­тури й насиченням її вуглекислим газом, який підкислює середови­ще. За таких умов хімічне вивітрювання відбувається значно швид­ше. Цим пояснюється наявність різноманітних кір вивітрювання в різних широтах земної кулі. Руйнування гірських порід у субтропіч­ному й тропічному поясах іде в кілька разів швидше, ніж у помірно­му й полярному.

Розчинення гірських порід і мінералів водою (особливо, якщо вона містить значну кількість вуглекислого газу та інших речовин) широко розповсюджене в природі. Так, при 25°С в 1 л води розчи­няється 0,0145 г кальциту, а при вмісті у воді СО₂ розчинність його різко зростає через перехід карбонату в бікарбонат:

СаСО₃ +СО₂ → Са(НСО₃)₂.

У процесах хімічного вивітрювання велике значення має гідроліз - хімічна реакція води з мінералами. Гідроліз призводить до замі­щення катіонів лужних та лужноземельних металів кристалічної ре­шітки на іони водню дисоційованих молекул Н₂О. Наприклад, гідроліз ортоклазу відбувається за такою схемою.

КАlSi₃O₈+ Н2О → КОН + НАlSi₃O₈.

Утворення КОН зумовлює лужну реакцію розчину, при якій проходить подальше руйнування кристалічної ґратки з відокремлен­ням частини кремнезему й утворенням каолініту.

КОН, при наявності СО₂, переходить у форму карбонату:

2КОН + СО₂ → К₂СО₃+ Н₂О.

Гідратація - хімічний процес приєднання води до частинок міне­ралів, як правило, відбувається при вивітрюванні осадових порід, які містять ангідрид. У процесі гідратації ангідридів об'єм породи збільшується на 50-60 %, а їх розчинність значно зростає:

СаSО₄+ 2Н₂О → СаSО₄×2Н₂О.

2Fе₂О₃ (гематит) + 3Н₂О → 2Fе₂О₃×ЗН₂О (лимоніт).

Такі процеси мають місце у тропіках, зоні підзолистих ґрунтів. Гідратація переважно спостерігається у більш складних за будовою мінералах - силікатах і алюмосилікатах.

Окиснення - реакція дуже поширена у зоні вивітрювання. Окислюється значна кількість мінералів, що містять закисні елементи, зокрема, залізо. Так, при окисненні піриту, поряд із сульфатами й гідратами оксидів заліза утворюється сірчана кислота, що береучасть у новоутворенні інших мінералів. У процесі окиснення змінюється початкове забарвлення гірських порід, з'являються жовті, бурі та червоні відтінки.

Відновлення протікає при повній відсутності кисню (анаеробіозису), наявності специфічної мікрофлори та енергетичного матеріа­лу у вигляді органічних речовин.

Постійна наявність у розчинах вугільної кислоти зумовлює карбонатизацію - утворення карбонатів.

Навіть неповний перелік хімічних реакцій на поверхні уламків гірських порід і мінералів показує, що в результаті хімічного вивіт­рювання змінюється хімічний склад мінералів і руйнується їх крис­талічна решітка. Порода збагачується вторинними мінералами і на­буває таких властивостей, як в'язкість, пластичність, вологоємкість, вбирна здатність та інших.

Біологічне вивітрювання - механічне руйнування й зміна хімічного складу гірських порід під впливом живих організмів та продуктів їх життєдіяльності. Ця форма вивітрювання відбувається під виливом таких факторів: засвоєння рослинами й мікроорганізма­ми елементів мінерального живлення; хімічних сполук, що утвори­лися при житті і після смерті організмів (кислоти, гумус, мінеральні солі тощо); реакцій окиснення й відновлення з участю мікроорганізмів. Процеси біологічного вивітрювання здійснюють представники багатьох груп живих організмів у всій товщі кори вивітрювання. В природі практично немає чисто абіотичних (безжиттєвих) процесів механічного й хімічного вивітрювання. Одним із процесів біологіч­ного руйнування є процес засвоєння кореневими волосками мінераль­них елементів, які входять до кристалічної решітки мінералів. Во­день, який рослини виділяють у навколишнє середовище, входить до кристалічної решітки мінералу і руйнує її. Крім того, корені рослин і мікроорганізми виділяють у навколишнє середовище вуглекислий газ і різноманітні кислоти (щавелеву, оцтову, яблучну та інші), які руй­нують мінерали.

Ґрунти і гірські породи населяють певні групи мікроорганізмів, які утворюють мінеральні кислоти: бактерії нітрифікатори - азотну кислоту, сіркобактерії - сірчану. Як і органічні, ці кислоти розчиня­ють мінерали і посилюють вивітрювання. Тварини механічно под­рібнюють гірські породи і своїми виділеннями хімічно руйнують їх.

Різні породи і мінерали володіють не однаковою стійкістю до процесів вивітренння. Найбільш стійкі метаморфічні (кварцити), найменш стійкі - осадові породи.

Ґрунтоутворюючі породи та їх категорії

Ґрунтоутворюючими, або материнськими, породами називають поверхневі горизонти гірських порід, на яких утворюються ґрунти.

Гірські породи поділяють на магматичні, осадові й мета­морфічні.

Магматичні породи утворюються при охолодженні розтоп­леної рідкої маси. Вона може бути всередині земної кори (глибинна або інтрузивна), або ж у вигляді витоків лави на земній поверхні (ефу­зивна). Магматичні породи мають кристалічну будову. На великій глибині породи утворюються з великих кристалів (граніт). На по­верхні породи утворюють закриті кристалічні структури із включенням окремих великих кристалів. Магматичні породи складають 96% літосфери, іноді вони зустрічаються як ґрунтоутворюючі поро­ди (Крим, Кавказ).

Осадові породи утворились на земній поверхні шляхом вивіт­рювання й перевідкладення продуктів вивітрювання магматичних і метаморфічних порід або з відкладень різних організмів. Вони под­іляються на три групи: уламкові, хімічні та біогенні.

Уламкові, або кристалічні породи являють собою продукти механічного руйнування різних порід, за розмірами та формою уламків і ступенем цементації вони поділяються на: грубоуламкові, піщані та алевритові. Серед осадових порід хімічного та біогенного походження важливу роль у ґрунтоутворенні відіграють карбонатні відклади: вапняки, мергелі, доломіти.

Давні осадові породи, які утворились у дочетвертинний період, із часом утратили пухкість, шпаруватість і є переважно щільними породами. Молоді осадові породи сформувалися у четвертинний пе­ріод унаслідок вивітрювання корінних порід і перевідкладення про­дуктів їх руйнування водою, вітром, льодом. їх утворення продов­жується також і в теперішній час. На відміну від щільних корінних порід, вони характеризуються сприятливими для ґрунтоутворення властивостями: пухким складенням, пористістю, водопроникністю, повітроємністю і поглинальною здатністю.

Метаморфічні породи утворюються з осадових у глибоких шарах земної кори під впливом високих температур і високого тис­ку. До них належать гнейси, різні сланці (глинисті, слюдяні, кремнієві), мармури (утворені з вапняків), кварцити (утворені з піщаників).

Усі гірські породи за віком можна поділити на дві великі групи: давні (дочетвертинні) та четвертинні, або сучасні пухкі осадові по­роди континентального й морського походження.

За генезисом ґрунтоутворюючі породи поділяються на такі категорії: елювіальні, делювіальні, пролювіальні, алювіальні, озерні, льодовикові, леси й лесоподібні суглинки, еолові й морські.

Елювіальними породами, або елювієм називаються продукти вивітрювання вихідних гірських порід, які залягають на місці їх утво­рення. Сучасний елювіальний покрив часто називають корою вивіт­рювання. Елювій і кора вивітрювання є синонімами. Ці породи найбільш розвинуті на площинних вододільних просторах. На схилах елювій відсутній. На пухких породах він мало відрізняється за складом і властивостями від вихідної породи. Колір його залежить від ви­хідної породи й характеру вивітрювання. Характерними ознаками елю­вію є: тісний зв'язок із вихідною породою; поступовий перехід до неї при спостереженні на вертикальному розрізі.

Делювіальними відкладами, або делювієм називаються наноси, які утворилися в нижніх частинах схилів унаслідок змиву дощовими й сніговими водами продуктів руйнування порід із верхніх частин цих схилів і, частково, - вододілів. Ознаки: шаруватість і деяка сортованість механічних часток, які входять до його складу: більші осідають вище по схилу, найдрібніші - біля підніжжя схилу. Зустрі­чається делювій нешаруватий. Механічний склад - піщаний, супі­щаний, суглинковий, глинистий - залежить від механічного складу вихідних порід. У місцях, де важко провести межу між делювієм та елювієм, їх об'єднують загальною назвою елювіально-делювіального утворення.

Пролювіальні відклади утворюються в гірських областях тим­часовими потоками (селями), які володіють такою силою, що разом із дрібноземом виносять значну кількість несортованого крупноуламкового матеріалу, відкладають його біля підніжжя гір, у міжгірних долинах, в устях річкових долин, утворюючи характерні конуси. Делювій і пролювій широко розповсюджені в гірських і передгірних областях і служать материнськими породами дня різних типів ґрунтів.

Алювіальні відклади - це осад проточних вод або заплавні на­носи, відкладені при розливах рік. До них належать відклади на дні проточних озер і дельтові відклади. Відрізняються доброю сортованістю матеріалу за величиною частинок. Нерідко серед цих відкладів зустрічаються лінзи торфу, включення залишків рослинних і тварин­них організмів, прісноводних і наземних молюсків, деколи кістки хор­дових. Відрізняються шаруватістю, є прожилки оглеєних і оруднених горизонтів. Типи алювію: русловий, заплавний. Алю­віальні наноси служать материнською породою для різних заплав­них ґрунтів, які володіють високою родючістю.

Озерні відклади заповнюють пониження давнього рельєфу й відрізняються оглиненням і шаруватістю, важким гранулометрич­ним складом із великим умістом мулистої фракції. Спостерігаються прошарки сапропеліту, торфу, оглеєння, засолення.

Льодовикові відклади представлені моренами, флювіогляціаль­ними та льодовиково-озерними відкладами. Моренами називається відклади пухкого уламкового матеріа­лу, який утворився льодовиком, що рухався. Морена складається із суміші глинистих часток, піску, гравію, щебеню й валунів різного розміру. Виділяють основні, бокові або кінцеві морени. Серед основ­ної розрізняють поверхневу, внутрішню й донну.

Флювіогляціальні або водно-льодовикові відклади зв'язані з діяльністю потужних льодовикових потоків. Витікаючи з-під льодо­вика, потоки води перемішували моренний матеріал, перевідкладали його за краєм льодовика. Вони характеризуються сортованістю, шаруватістю, безкарбонатністю, не містять валунів, переважно піщані й піщано-галечникові. Ці породи широко розповсюджені на Поліссі. Ґрунти, які сформувалися на цих відкладах, відрізняються низькою родючістю. Вони бідні гумусом, поживними речовинами, володіють низькою вологоємністю. У замкнутих улоговинах, коли флювіогляціальні відклади підстелені глинами, виникає заболочен­ня, формуються болотно-підзолисті ґрунти.

Покривні суглинки поширені в зоні льодовикових відкладів і розглядаються як відклади прильодовикових розливів талих вод. Вони значно розповсюджені в центральних областях Нечорноземної зони Російської Федерації. Для них властиве залягання на морені. Харак­теризуються жовто-бурим кольором, добре вираженою сортова­ністю, великим умістом пилуватої фракції, не містять валунів. Пе­реважно безкарбонатні. На цих материнських породах утворилися підзолисті, дерново-підзолисті, а також сірі лісові ґрунти.

Леси і лесоподібні суглинки мають різний генезис. їх загальни­ми рисами є: палевий або бурувато-палевий колір, карбонатність. пилувато-суглинковий гранулометричний склад із перевагою крупнопилуватої фракції (0,05-0,01 мм), борошнистість, шпаруватість, пухке складення, мікроагрегованість, добра водопроникність. За хімічними й фізико-хімічними властивостям ці породи найбільш спри­ятливі для розвитку рослин. На них формуються високо родючі чор­ноземні ґрунти, а також сіроземи, каштанові, сірі лісові. Леси найбільш поширені в Україні й у Середній Азії. Лесоподібні суглинки розташовуються в льодовикових і зовнішньо-льодовикових облас­тях, серед покривних суглинків: лісостепові, степові райони. Вони менш карбонатні, зустрічаються також і безкарбонатні.

Еолові відклади утворюються внаслідок акумулятивної дії вітру, яка проявляється особливо інтенсивно в пустелі.