Ігрові технології у ...

Ігрова терапія – метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. Слід розрізняти «ігрову терапію» (більш загальний термін) і ігрову психотерапію. У першому випадку психотерапевтичний аспект не передбачається. Це може бути і навчання певним навичкам, наприклад: використання в заняттях з лікувальної фізкультури, навчання дітей, хворих на діабет, у наданні допомоги собі і так далі. Таким чином, можна сказати, що західний термін «ігрова терапія» (play therapy) і часто вживається у нас термін «ігрова психотерапія» недостатньо точні. Крім того, існує кілька основних напрямків ігрової психотерапії, але дуже часто відбувається ототожнення виключно недирективної ігрової психотерапії з ігровою психотерапією взагалі. При цьому, як пацієнти бачаться тільки діти. В основі різноманітних методик, які описуються цим поняттям, лежить визнання того, що гра здійснює сильний вплив на розвиток особистості. Гра сприяє створенню близьких відносин між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різноманітних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значимих наслідків. Характерна особливість гри – її двуплановість, яка притаманна також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будьякій колективній грі: – гравець виконує реальну діяльність, здійснення якої потребує дії, які пов’язані з вирішенням конкретних, часто нестандартних завдань. – ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю і багаточисленними обставинами. Двуплановість гри обумовлює її розвиваючий ефект.

Для індивідуальної роботи або для ігрової терапії в групі з двох– трьох дітей підходить кімната розміром 3,5 × 4,5 м. Довга вузька кімната або кімната великого розміру не дозволяє зберегти зручну дистанцію між дорослим і дитиною. У великій кімнаті може здаватися, що ігротерапевт переслідує дитину, намагається бути ближче до нього. Для проведення групової терапії в групі з 5–6 дітей бажана кімната площою не менше 27 кв. м. Кімната повинна гарантувати дитині захист від посторонніх очей. Тому не повинно бути ні вікон на внутрішніх стінах, ні скляних дверей. Наявність вікна на зовнішній стороні реальна, але воно повинно мати занавіски або жалюзі, які при необхідності можна було б закрити. Найкращим варіантом є відсутність вікон зовсім. Звичайно, в ігровій кімнаті можна прикріпити полки на стінах, щоб іграшки і інші матеріали можна було положити вільно. Вибір іграшок і ігрових матеріалів повинен бути свідомим, який базується на серйозних логічних основах. І завжди треба приймати до уваги головну ідею в першу чергу, в роботі з дітьми використовувати ігрову терапію, тим самим визнаючи той факт, що рівень розвитку дитини істотним чином виражається в його грі і активності. Іграшки дитини – це його слова, а гра – його мова. Таким чином, слід вважати такі іграшки і матеріали, які б полегшили експресію дитини, забезпечив йому широкий спектр ігрової діяльності. Правилом є відбір, а не накопичення іграшок. Іграшки і матеріали, групують в три великих класи: 1. Іграшки з реального життя (ляльковий дім, маріонетки). 2. Іграшки, які допомагають відреагувати агресію (дикі тваринки – гризуть, кусають і жують іграшкового крокодила, при цьому виражають ворожість, жорстокість). 3. Іграшки для творчого самовираження і послаблення емоцій (пісок і вода найбільш часто використовуються дитиною в якості неструктурованого середовища для ігри. Пісок і вода не мають структури і можуть перетворитися по бажанню дитини в будь-що: поверхня луни, пляж та ін. Можливості їх використання безмежні. Особливе значення надається кубикам – вони можуть бути будинками, їх можна кидати, ставити один на одного, розкидувати).

Особливості терапевтичних ігор:

1. Терапевтична гра не планується заздалегідь, проводиться в міру необхідності. Ця необхідність виникає в зв'язку зі спонтанною зміною стану дитини, тому психолог повинний бути готовий до проведення такої гри.

2. У терапевтичній грі необхідний ведучий – психолог, що, приграючи дитині, переживаючи разом з нею визначені емоції, коментуючи що відбувається, поступово навчає дитину усвідомлювати власні емоції і надалі контролювати них.

3. У терапевтичній грі обов'язково присутній об'єкт, на який спрямовані дії дитини: це можуть бути матеріали – крупа, вата, вода і предмети – кубики, конструктор, газети.

4. Проводити терапевтичні ігри варто у спокійній обстановці – вдома або в навчальному центрі.

5. Для терапевтичної гри характерний принцип повторюваності. Засвоївши цю гру як спосіб «легалізації» власних емоційних реакцій, дитина наступного разу, коли відчує необхідність емоційного тонізації або розрядки, сама запропонує пограти в неї.

6. У ході проведення терапевтичної гри стає можливим виявлення прихованих страхів дитини.

Тактика дій дорослого при проведенні терапевтичних ігор припускає наступні шляхи:

• Організація виконання бажання дитини при контролі всього плину гри. Доцільність обрання такого шляху підтверджується тим, що сила бажання дитини з аутизмом велика, а особливості її психіки не дозволяють їй просто забути про нього. Здорові діти також виявляють чудеса винахідливості, домагаючись свого. Але в цьому випадку ними рухає насамперед мотив одержання задоволення. Дитина з аутизмом випробує насамперед дискомфорт: саме бажання позбутися від напруги є для неї мотивом досягнення бажаного. При цьому вона не забуває про бажання, може пам'ятати про нього роками.
• Пропозиція дитині більш адекватного замінника бажаного. Діти неохоче погоджуються на такі заміни, але якщо її бажання небезпечне, будьте наполегливі у своїй пропозиції – дитина погодиться, якщо відчує, що по-іншому не вийде;
• Переключення дитини на стереотипну гру.
• Проведення єдиної лінії виховання. Якщо дитині говорити спочатку «ні», а після довгих прохань раптом сказати «так», у дитини не сформуються чіткі уявлення про те, що дійсно можливо, а що ні. Для дитини це особливо небезпечно: вона не може враховувати тонкощі людської психології, і в неї сформується спотворена система уявлень.

Вимоги до особистості ігрового терапевта:

– бути достатньо об’єктивним, щоб дозволити дитині бути самостійною особистістю;

– бути достатньо гнучким, щоб прийняти будь-які несподіванки і адаптуватися до них; 

– орієнтуватися на те, щоб сприймати все нове;

– визнавати обличчя дитини, його досвід безумовною цінністю;

– не оцінювати дитину, бути відкритою, а не замкнутою;

– вміти відключатися від світу власної реальності і увійти в реальність дитини;

– ніколи не згадувати про минулі сеанси, оскільки дитина знаходиться вже на іншій часовій точці.

Ігротерапевту потрібні такі якості, як звичайність, теплі стосунки, турбота, прийняття і сенситивне розуміння дитини, відповідальність.

2. Основні напрями ігрової терапії

Можна виділити кілька напрямків, залежно від того, яку теоретичну модель використовує психотерапевт: Психоаналітичний (психодинамічний) напрям, в якому спонтанна гра клієнта (зазвичай дитини) розуміється насамперед як шлях до його несвідомого. Основоположниками методу є А. Фройд і М. Кляйн. Для Мелані Кляйн спонтанні ігри дитини були еквівалентом вільних асоціацій дорослих пацієнтів. Для Анни Фрейд – способом встановлення союзу з дитиною проти частини його духовного життя. Кляйн, на відміну від Анни Фрейд, пропонувала дитині відразу інтерпретувати гру, вважаючи, що супер-его вже досить розвинене для цього. Д. В. Винникотт застосовував ігрову психотерапію, в першу чергу, для переробки дітьми досвіду ранніх конфліктів уподобання та розлучення. У цю ж категорію можна віднести і пісочну терапію, як відгалуження юнгіанскої школи психоаналізу. Недирективна ігрова психотерапія, яка втілює підходи гуманістичної психології К. Р. Роджерса. Як метод було розроблено Вірджинією Екслайн і Гаррі Л. Лендретом. Являє собою спонтанну гру в добре оснащеній ігровій кімнаті, при створенні безпечних психотерапевтичних умов. Поведінкова ігрова психотерапія заснована на теоріях Б. Ф. Скіннера і А. Бандури. Основне завдання терапевта в ній навчання тому, як правильно грати свої соціальні ролі. «Звільняюча» ігрова психотерапія, що представляє собою терапію реакціями. Розроблена в 1930-х роках Д. М. Леві. У ній застосовуються ігрові ситуації, в яких дитина може пережити конфліктну або страшну для нього ситуацію знову, але в безпечній обстановці. Відтворення такої травматичної події дозволяє хворому звільнитися від психічного напруження, викликаного цією подією. Структурована ігрова психотерапія – розвиток методу звільняє ігрової терапії. Розроблено Г. Хембріджем. Пацієнту пропонується вже структурована ігрова ситуація, за допомогою якої можна вирішити конкретні завдання (тривога з приводу розлуки з матір’ю і т. п.). Ігрова психотерапія побудови відносин заснована на ідеях Отто Ранка, Тафта і Ф. Оллена. Акцентується на відносинах між терапевтом і клієнтом «тут і тепер», без спроб пояснювати їх минулий досвід. Інтегративно-еклектичний напрямок ігрової психотерапії, що включає більш-менш гармонійно поєднювальні елементи попередніх; практично зустрічається частіше за інших. На думку більшості психологів, які займаються проблемами розвитку дітей, ігрова терапія є найбільш ефективною технікою дитячого віку, тому що вона наближена до реальності й потреби дитини в грі. Дорослі можуть виразити свої проблеми і переживання в словесній формі. Діти ж повніше і безпосередніше виявляють себе у грі, ніж у словах, тому що на цьому рівні розвитку в дитини не вистачає когнітивних, вербальних засобів для вираження того, що вона відчуває. У грі дитина може вільно виразити себе, звільнитися від напруження повсякденного життя. Почуття, які дитина, можливо, боїться виявити відкрито, вона може, нічого не побоюючись, спроектувати на обрану за власним бажанням іграшку або ситуацію. Відтворюючі в символічній формі життєві проблеми, дитина поступово вчиться долати їх. Оскільки світ дитини – це світ дії і діяльності, саме ігрова терапія дає психологу можливість увійти в цей світ, глибше зрозуміти внутрішнє життя дитини. Крім того, гра є природним самолікувальним засобом, на яке здатне дитинство, тому застосовуватися вона повинна не тільки з метою корекції, а й у профілактичних цілях. Методи ігрової терапії розроблялися в багатьох психотерапевтичних напрямках. Можна виділити такі основні напрямки ігрової терапії: психоаналітична ігрова терапія, ігрова терапія відреагування, ігрова терапія відносин і недирективна ігрова терапія.

Деякі приклади терапевтичних ігор:

1. Ігри з крупами

• дощ, град

Ця гра обумовлена фактурою матеріалу – дрібні розміри, характерні звуки, видавані при падінні, особливі тактильні відчуття при перебиранні в руках. Імовірність того, що дитина стане розкидати крупи, дуже велика. Знання цієї закономірності дозволяє підготуватися заздалегідь: виберіть підходяще місце для ігор із крупою (краще грайте на кухні), а в момент, коли сенсорна гра перетече в терапевтичну, відразу словесно позначте дії дитини: «Ой, дощ пішов!» (гречка, рис), «Ой, град почався!» (горох, квасоля).

2. Ігри з ватою

• сніг іде

Відщипуйте разом з дитиною невеликі шматочки вати, підкидайте нагору зі словами: «Сніг йде». Спостерігайте за падінням «снігу», подуйте на нього, щоб він подалі не падав.

• сніжки

З невеликих шматків вати «ліпите сніжки» (формуєте руками грудку), і зі словами : «Давайте грати в сніжки» кидаєте одне в одного.

3. Ігри з кубиками, деталями конструктора і коробками

• салют

Підкидайте разом з дитиною дрібні деталі конструктора або кульки, бусини. З них у коробку і, якщо дитина захоче, відновіть гру – «салют продовжується»

• смітник

Візьміть картонну коробку великих розмірів і скидайте в неї різноманітні непотрібні предмети – коробочки, пластикові пляшечки, ганчірочки – зі словами: «Викидаємо сміття!»

4. Ігри з невеликими подушками, рушниками, мотузками, коробками

• хто сильніше

У цій грі дорослий пропонує дитині взятися за кінець мотузки і починає тягти за інший кінець зі словами»: «Віддай! Віддай!». Дитина включається в гру, тягне мотузку на себе.

• падаюча вежа

З великих і маленьких подушок будується вежа, на яку дитина з лементами запригує. Вежа будується такої висоти, щоб стрибок був безпечний для дитини.

• штурм фортеці

З подушок, ковдр, порожніх коробок будуємо «фортеця», збираючи всі предмети в одну купу. З лементами: «Ба-бах! Стріляємо по міцності!» кидаємо в «фортецю» м'ячі. Гра продовжується, поки купа не розвалиться на шматки»

5. Ігри зі старими газетами або журналами

• паперова битва

Приготуйте «снаряди» - зімніть сторінки непотрібних газет або журналів. Битва починається: з лементами: «От тобі!» кидайте одне в одного грудки папера.

• Паперовий листопад

У цій грі можна порвати сторінки газет і журналів на шматки, а потім підкидати оберемки паперу

вгору зі словами: «Листи кружляються і падають!» Наприкінці гри обов'язково організуйте «збирання листів».

6. Ігри з водою

• повінь, водоспад, фонтан

Якщо дитина захотіла розлити воду, організуйте гру у ванній кімнаті. Налийте воду у ванну і починайте переливати її – наливайте у великі ємкості і знову у ванну, влаштовуючи «водоспад», «фонтан».

• пирскавки

Улітку на вулиці або на дачі організуйте гри з розбризкуванням води. Можна використовувати водяний пістолет, гумову грушу, шланг із водою. У цій грі припустимо «промокнути до нитки», але по закінченні гри переодягніть дитину в сухий одяг.