Технологія розробки ...

Абстрагування (лат. abstrahere — відволікати) – процес переходу від споглядальних фіксацій, побудови емпіричних текстів до створення узагальнених заступників масиву (реального або можливого) емпіричних текстів.

Абстракція – підсумок узагальнення результатів споглядання, спостереження, первинних описів об'єкта вивчення.

Акмеологія – наука, яка вивчає механізми розвитку людини, що дозволяють досягати вищого ступеня індивідуально-професійного розвитку, а також фактори, що впливають на розвиток людського суспільства, цивілізації.

Альтернатива (фр. alternative від лат. akemare – чергуватися) – 1) будь-який з варіантів висловлювань або дій, що виключають одне одного; 2) необхідність вибору між взаємовиключними можливостями.

Аналіз (гр. analysis – розкладання, розчленовування, розбір) – логічний прийом, метод дослідження шляхом уявного поділу досліджуваного предмета на складові елементи, кожний з яких потім досліджується окремо як частина розчленованого цілого.

Виділені в ході аналізу елементи поєднуються за допомогою іншого логічного прийому – синтезу – у ціле, збагачене новими знаннями. У логіці аналіз і синтез зумовлюють можливість утворення понять.

Апарат теорії діяльності – система мовних засобів, парадигма й форми використання парадигматичного набору значень (категорій, понять), фіксовані як універсальні критериальні умови рефлексії й рефлексивної комунікації.

Арбітраж у дискусії (фр. arbitrage) – розробка абстрактної (стосовно конкуруючим) точки зору, конкретизація якої дозволяє знайти те, із чим можна погодитися, і залишити те, що не викликає суперечок і припиняє дискусію.

Арбітражна функція в комунікації – функція, що складається у введенні засобу визначення справедливості (свідомості, допустимості й т.п.) з конкуруючих точок зору й засобу виявлення меж схоронності пред'явленого сторонами змісту.

Арбітражна версія будується як узагальнений заступник конкуруючих версій.

Асоціативне мислення – мислення, особливістю якого є перехід від одного уявлення до іншого по випадкових загальних або посередніх ознаках залежно від індивідуального становища.

Базовий процес – процес у системі діяльності, що має продуктивну передписаність і цільову визначеність, щодо якого всі інші процеси виступають обслуговуючими (що забезпечують зняття виникаючих труднощів у досягненні мети, у реалізації нормативних вимог у випадку додання базовому процесу нормативної визначеності).

Буття – сукупність усього сущого; світ у цілому; динаміка існування, визначена устроєм "щось", циклом його трансформацій у ході дозрівання, "дорослого" існування й зів'янення.

Воля – духовний акт, завдяки якому підтверджується деяка цінність; механізм психіки, що забезпечує проходження до наміченої мети

Входження в діяльність – процес розуміння норми діяльності, фіксованої до цього процесу, з наступним самовизначенням на користь вимог норми. 

Гіпотеза (гр. hypothesis – підстава, основа) – наукове припущення, що вимагає перевірки у досвіді й теоретичному обґрунтуванні.

Інформація в гіпотезі виражає уявлення про що-небудь, що відповідає деякому питанню, що стало джерелом пошуку й знаходження відповіді автором гіпотези.

Дія – 1) поведінка, що забезпечує досягнення мети; 2) одиниця поведінки людини, у якій роль, що структурує грають мета й цілеспрямованість, а потім і спосіб досягнення мети.

Вихідною умовою оформлення дії є перетворювальне відношення до реальності.

Дійсність у думці – результат мислення, що приймається або може бути прийнятий за дійсність.

Деперсоніфікація – процес витиснення індивідуальних якостей людини у зв'язку з вимогами жорстких репродуктивних соціокультурних і діяльнісних норм.

Депроблематизація (гр. problema – завдання) – процес знаходження відповіді в проблемному питанні або невідомого, що заключено в питанні.

Одержання відповіді дозволяє перевести проблему в задачну форму її буття, а напруга проблемного питання - у напругу задачного питання.

Діяльнісний підхід – підхід, у рамках якого при побудові онтологічного забезпечення нормування як вихідне положення вводиться існування "діяльності".

Діяльність – процес реалізації норми, заснований на перетворенні матеріалу в продукт; здійснення його не може відбутися природно й припускає використання відповідних засобів.

У функціональній структурі діяльності розрізняють перетворення матеріалу в продукт і його рефлективне забезпечення. У перетворення крім об'єктної частини входить суб'єктна, що включає адекватне буття діяча, що визначає оперування засобом, і його вплив на матеріал у рамках норми цього процесу.

Діяльність управлінська – тип діяльності, що пов'язаний з побудовою й перебудовою іншої діяльності, так називаної виконавської й призначеної для виробництва заздалегідь фіксованого продукту.

Діалектична форма – форма мислення, в основі структурування якої – цикл розвитку, зміна механізмів об'єкта (від менш розвиненого до більш розвиненого), від "першого заперечення" до "другого заперечення".

Діалектичне протиріччя – протиріччя, крайніми членами якого за змістом є сутності із протилежним змістом.

Природне – буття поза організуючими рамками соціокультурного й діяльнісного типів.

Природно-штучне – результат внесення в природне деформацій, визначених задумом, уведеними вимогами, при збереженні провідної ролі "природного".

Життєдіяльність – цикл процесів, що забезпечує задоволення індивідуальної потреби.

Завдання – нормативне уявлення про спосіб досягнення розумової або діяльнісної мети, що припускає перехід до реалізації змісту способу

Замовлення – результат фіксації необхідності в чому-небудь, що визначається побудовою діяльності в рамках функціонуючої або організаційної структури, яка змінюється і володіє достатнім ресурсом або здатна до придбання цього ресурсу.

Запуск діяльності в цій структурі визначається керівником, до якого звернене замовлення. Замовлення існує тільки в діяльнісних коопераціях (технологічне замовлення) або в економічних середовищах, що включають у себе й діяльнісні простори (ринкове замовлення).

Замовник – людина, що реалізує функцію формулювання замовлення як суми індивідуальних або спільних потреб або результатів критики діяльності, у якій виникли труднощі, пов'язані з відсутністю необхідних компонентів і ланок.

Ієрарх (гр. fneros – священний + arche – влада) – особа, що займає верхній рівень ієрархії й володіє повнотою влади, що він частково може делегувати представникам інших рівнів ієрархії, як правило, найближчого рівня.

Інформація (лат. informare – зображувати, становити поняття про що-небудь, роз'ясняти) – зміст повідомлення (усне, письмове), що у процесі розуміння оцінюється як частково або повністю нове й корисне для рішення певного можливого або актуального завдання.

Штучне – зміст думки, що пропонує, або організованість, використання якої полягає в тому, щоб бути джерелом тверджень, що пропонують (засобу нормування).

Штучно-природне – результат трансформації первинного буття "щось", у якому виділяються властивості, визначені факторами: соціальними, соціокультурними, культурними, а також діяльнісними нормами й нормозначущими організованностями. Вихідні "природні" властивості йдуть на задній план, у підлегле положення.

Категорія (гр. kategona – судження, визначення) – найбільш загальне поняття й універсальний засіб аналізу розумових об'єктів, у конструюванні якого використається логічна форма "систематичного уточнення"

Категорії мають граничний рівень абстрактності й призначені для уточнення вихідного поняття, виступаючи в уточненні як засіб. Категорія включає поняття й способи зв'язку між ними; зображення об'єкта дослідження; розумові операції, що дозволяють перетворювати об'єкт вивчення; способи зв'язку з іншими категоріями.

Каузальність (панцира causa – причина, причинна обумовленість) – характеристика реконструкції буття "щось", що акцентує увагу на всіх типах переходів від причин до наслідків.

Комунікація (панцира communicatio – повідомлення, зв'язок) – процес використання знакових засобів для вираження уявлень, розглянутих як значимі для "інших"; процес впливу знаковими засобами на свідомість "іншого" для вторинної побудови образа, що може бути оцінений як "копія" образа автора. Функціональна структура комунікації припускає мінімум двох учасників (автора й розуміючого).

Критерій (гр. kriteriori) – засіб оцінки правильності або відповідності буття чого-небудь тому, що використається як еталон, норми й т.п.

В мисленні, рефлексії критеріями є абстракції різного рівня.

Культура мислення – якості розумових процесів людини, викликані свідомим або переведеним у режим автоматизму підпорядкуванням вимогам культури, спеціалізованої для мислення.

Культура самовизначення – якості процесів самовизначення людини, викликані усвідомленим або переведеним у режим автоматизму підпорядкуванням вимогам культури, спеціалізованої для самовизначення.

Методологія – теорія методів; область діяльності, функцією якої є створення й удосконалювання інтелектуальних засобів організації рефлективних процесів.

Методи управління – організація прийомів і способів управлінського впливу на виконавські структури, що акцентує прямій або непрямий, формальний або неформальний характер впливу, а також різного їхнього сполучення.

Механізм – погодженість процесів усередині цілісності, заснована на специфіці пристрою "щось", що створює ефект границі між внутрішнім і зовнішнім для "щось" і зберігає цю межу при різних впливах середовища.

Механізм управління – сукупність, цілісність мети управління, форм, методів, засобів, принципів і важелів забезпечення діяльності виконавських структур.

Модель – результат перетворення зразка реальності за певним критерієм, спрямований на виділення тих властивостей і якостей, які важливі для пізнання, критики (у діяльності й мисленні), специфічного оперування, дії, поведінки й т.п.

Морфологія (гр. тогрпо – форма, logos – поняття, навчання) – у загальній онтології те, що може піддатися оформленню.

При відповідності морфології вимогам форми їй надається статус "організованості". В онтології діяльності морфологією є все те, що підкоряється нормативним вимогам. При підпорядкуванні нормі морфологія перетворюється в організованість діяльності. Морфологія володіє інерціальністю способу існування. Тому відповідність вимогам форми для неї завжди тимчасово й відносно.

Миследіяльність – синтез дій, комунікації й чистого мислення в єдності розвиваючого переходу.

Функція синтезу складається в удосконалюванні дій на основі рефлективної комунікації й використанні чистого мислення, що забезпечує комунікативний процес критеріальними засобами мови теорії діяльності. Чисте мислення характерно застосуванням критеріїв (понять, категорій) для сутнісно значимих реконструкцій, проектування й прогнозування.

Мислекомунікація – процес використання мовних засобів для вираження "своєї" думки, розуміння й критики "чужої" думки.

Мислення логічне – мислення, підпорядковане необхідності виражати логічний зміст.

Мислення методологічне – тип мислення, підлеглий функції критеріального забезпечення, обґрунтування траєкторії й форм рефлективного аналізу.

Мислення оптичне – тип мислення, особливістю якого є повна підпорядкованість онтологічній схемі, що виражає нею змісту з досягненням ефекту ідентифікованості з вираженим "об'єктним" змістом і витисненням всіх характерних для механізму мислення особливостей.

Мислення рефлексивне – тип мислення, підлеглий особливостям рефлексивної функції.

Мислення управлінське – мислення, здійснюване в позиції керування й пов'язане з необхідністю ситуаційної реконструкції, пошуком причин труднощів у досягненні поставлених керівником цілей, реалізацією сформульованих їм способів дії виконавців, їхньою корекцією.

Мислення мовне – мислення, здійснюване на основі оперування язиковими засобами в рамках правил мови й логічних форм.

"Щось" (за Гегелем) – одиниця в цілісності, що охоплює, або в универсуме (у рамках онтології).

Як одиниця, є організованістю, що володіє механізмом підтримки відповідності між формою й морфологією при незмінності або змінюваності форми.

Онтологія (гр. ontos – суще + logos – поняття, навчання) – філософське вчення про буття; сутнісний погляд на буття в цілому, що дозволяє здійснювати об'єктно-каузальний аналіз (реконструкцію, прогнозування й т.п.) у рамках розв'язуваних завдань і проблем. 

Онтологія діяльності – сутнісне й абстрактно виражене в мисленні подання про світ діяльності з мінімальною кількістю явно фіксованих розходжень моно-, типо-, системо- і сферодіяльнісного характеру, достатнім для необмеженої й організованої деталізації з обліком реального й можливого досвіду діяльності.

Організація комунікації – узгодження різних видів миследій комунікантов у рамках відповідних позицій (функціональних місць у структурі комунікації), що приводить до ефекту спільного руху думки.

Парадигма (гр. paradeigma – приклад, зразок) – клас одиниць мови; організоване різноманіття одиниць (знаків, знакових структур), які використовуються у побудові тексту.

Поняття – логічно оформлена загальна думка про предмет, ідея чого-небудь (судження й умовивід складаються з понять).

Має високий рівень абстрактності й змістовно стосовно "ідеального" об'єкту.

Ухвалення рішення – процес виявлення варіантів діяльності й вироблення переваги до того з них, що максимально забезпечує досягнення фіксованої мети або реалізацію фіксованої установки на перетворювальний або інший соціотехнічий вплив.

Ухвалення управлінського рішення – процес діяльності особи, що приймає рішення, і його апарата на вибір варіанта дій персоналу організації з урахуванням реальних умов у системі діяльності в цілому.

Проблематизація – тип розумового процесу, організація якого орієнтована на постановку проблеми.

Проблемна ситуація – ситуація, у рамках якої перестають бути ефективними вироблений раніше спосіб дії, стереотип, орієнтири й т.п. і виникає потреба в новому способі, орієнтирі для досягнення раніше поставленої мети.

Простір діяльності – функціонально зафіксоване "пристрій" складної й кооперативно структурованої системи діяльності, що дозволяє відслідковувати всі можливі припустимі траєкторії й переходи процесів організованості (продукту, засобу, діяча й т.п.) на рівні абстрактності, характерної для функціонального аналізу.

Використається для попередньої постановки цілей, завдань, прогнозування проблем, для самовизначення й т.п. 

Рефлексія (лат. refexio – відбиття) – міркування, аналіз власних думок і переживань; процес корекції способу дії шляхом реконструкції ходу дії й ліквідації причин труднощів.

Рефлексивна культура – організація рефлективних процесів у ході аналізу діяльності, підлегла критеріям інтелектуального (концепції, поняття, категорії) і ціннісного (ідеали, духовні цінності) типів.

Рішення завдання – розумовий процес, що містить у собі розуміння завдання (вихідних умов і питання), співвіднесення вихідних умов (більш конкретні змісти) і питання (більш абстрактні змісти) з виявленням того, що у вихідних умовах відповідає питанню ("шукане" для "невідомого").

При необхідності здійснюється заповнення тих фрагментів умов, які не фіксовані, але передбачувані в рамках типу "об’єктності", про яку мова йде.

Самовизначення – співвіднесення двох типів образів "Я", один із яких зберігає динаміку устремлінь зсередини, а іншої виступає результатом виявлення змісту зовнішньої вимоги ("потребуюче Я").

Завершується вибором значимості й перевагою того або іншого "Я", до якого пристосовується, підбудовується образ іншого "Я".

Стратег (гр. strategos – воєначальник, головнокомандуючий) – керівник, що здійснює розробку й реалізацію стратегій, а також корекцію змістів стратегії при виникаючих утрудненнях у її реалізації.

Стратегія (гр. stratos – військо + ago – веду) – абстрактно-нормативне вираження шляху досягнення нової абстрактної мети сукупними зусиллями представників певної цілісності (соціокультурної – інститут, підприємство, регіон, країна, співтовариство, макрогрупа й т.п.), перед якою постала необхідність принципової зміни спрямованості шляхи, зміни ціннісних і ідеальних систем, якісної корекції механізму й т.п.

Суб'єкт думки – в одиниці мовного мислення частина, що фіксує "пряме" (споглядальне) подання про об'єкт і залежна від особливостей що представляє.

Логічна функція суб'єкта думки складається у введенні змісту, а онтологічна – у введенні того, про що мова йде.

Схема – графічне зображення методу, технології роботи, спосіб подання об'єкта ухвалення рішення; відбір значимих частин і синтез по якій-небудь підставі.

Універсум {лат. universum) – 1) загальне, всесвіт; мир як ціле; 2) різноманіття всього при наявності границі між внутрішні і зовнішнім, щодо якого необхідно затверджувати про відсутність чого-небудь у зовнішньому; 3) зміст думки, що відноситься до всього, що має статус буття, що володіє ознаками цілого з різним рівнем структуризації.

Універсум діяльності – результат сполучення всіх сфер діяльності, що дозволяє реалізовувати будь-яке можливе замовлення.

Управлінське рішення – підготовка й наступний вибір одного з безлічі проектів виконавської діяльності.

Факторний аналіз – виявлення реальних, можливих або необхідних факторів, що впливають на динаміку фіксованого "щось", його внутрішніх станів і зовнішніх проявів.

Феномен – зміст фіксованого факту, що виражає наявність проявів того, що піддається вивченню.

Ціль – подання про майбутній стан предмета потреби, що відповідає цієї потреби й організуюче поводження.

Цінності – абстрактні подання про потребі людини, групи, суспільства, що виникають у ході вироблення відносини до ланки змісту абстрактного подання про світ.

Мова – система знакових або символічних засобів, використовуваних у комунікації для здійснення мислення в напрямку вираження думки, розуміння, критики, арбітражу й організації розумових процесів.

Мова схематичних зображень (МСЗ) – язикове оформлення практики схематизації знакового й символічного типів із провідною роллю схематизації зображень, виділення "образотворчої" парадигми, правил побудови синтетичних схематичних зображень, їхнього змістовного прочитання й т.п.

Мова теорії діяльності (МТД) – язикове оформлення діяльнісних уявлень із створенням онтології, парадигми діяльнісних розрізнень (понять і категорій), правил породження діяльнісних "світів".