Кристалохімія ...

– математичний образ усередненого за часом і простором регулярного розташування атомів в кристалі, що відповідає середньостатистичним максимумам електронної або ядерної густини кристалу і описане набором атомних позицій, кристалічною граткою і однією з 230 просторових груп симетрії. Різні аспекти ідеальної структури розглядають в рамках різних моделей структури. Локальні (зазвичай макроскопічні) відхилення від ідеальної структури відповідають реальній структурі. Експериментально ідеальну структуру визначають методами структурного аналізу.

– розуміють кілька явищ: 1) подібність кристалічних форм; 2) здатність ізоструктурних речовин утворювати необмежені (досконалий ізоморфізм) або обмежені (недосконалий ізоморфізм) тверді розчини; 3) здатність матеріальних частинок (атомів, іонів, молекул) заміщатися іншими матеріальними частинками в кристалічних структурах; 4) здатність речовин утворювати змішані кристали з тим або іншим ступенем упорядкування компонентів (тверді розчини, аномальний ізоморфізм та ін.). Явища ізоморфізму зазвичай вивчають за допомогою методів фізико-хімічного аналізу, рентгенографії і рентгеноструктурного аналізу. Відкритий німецьким хіміком і кристалографом Е. Мітчерліхом в 1819 р. на прикладі кристалів KH2PO4, KH2AsO4 і NH4H2PO4 і спочатку ставився до близькості кристалічних форм і здатності утворення твердих розчинів.

– ряд який становлять ізоструктурні прості речовини або хімічні сполуки (зазвичай він вибудовується в порядку закономірної зміни складу). Приклади: тверді Ne, Ar, Kr, Xe утворюють ряд ізоструктурних простих речовин типу ГЦК; галогеніди лужних металів (крім CsCl, CsBr, CsI) утворюють ізоструктурні ряди сполук типу NaCl; карбонати MCO3 (M = Mg, Mn, Fe, Co, Ni, Zn, Ca, Cd) дають ізоструктурні ряди сполук типу кальциту CaCO3.

– приналежність порівнюваних кристалічних структур до одного структурному типу при близькості типу хімічного зв'язку (як правило, з можливістю утворення між ними твердих розчинів). Ізоструктурність є необхідною вимогою утворення неперервних твердих розчинів, в іншому випадку розчинність може бути тільки обмежена. Зміна складу твердих розчинів і нестехиометричних сполук в області гомогенності відбувається без зміни структурного типу, але при обов’язковій наявності одного з видів позиційного безпорядку.

– належність порівнюваних кристалічних структур до одного структурного типу при істотній відмінності в них ступенів окислення атомів або типу хімічного зв'язку. З цієї точки зору ізотипні (але не ізоструктурні) будуть твердий Xe і Cu типу ГЦК, NaCl і TiC. Формально ізотипними слід вважати CaF2 і Li2O, які подібні за структурою, але протилежні за положенням катіонів та аніонів (див. антиізоструктурність).

– однаковість властивостей об'єкта в різних напрямках. Ізотропія будь-яких властивостей характерна для газів, рідин, аморфних і полікристалічних тіл, але не кристалів, які відрізняються анізотропією. Кристал може проявляти ізотропію або щодо скалярних властивостей або в разі його особливої симетрії: так, кубічні кристали володіють ізотропією електро- і теплопровідності, теплового розширення, оптичною ізотропією.

– закритий елемент симетрії, що позначається по Герману-Могену n – пряма, навколо якої здійснюється поворот на кут φ = 360о/n (n – порядок інверсійної вісі) з подальшою інверсією в фіксованій точці (особливій точці) прямій. Позитивним напрямком повороту прийнятий поворот проти годинникової стрілки. Інверсійна вісь з елементарним кутом повороту φ еквівалентна дзеркально-поворотній вісі з кутом повороту 360о, тому обидва ці види складних осей симетрії взаємозамінні.

– іноді використовуваний спеціальний випадок індексів Міллера для гексагональної й тригональної сингонії, коли символи вузлових сіток записуються чотирма індексами (hkil), де i = -h – k, що відповідає чотирьохвісній системі координат з 3 еквівалентними й розташованими під кутом 120о один до одного осями в базисній площині. Індекси отримали назву на честь О. Браве, який модифікував індекси Міллера.

– трійки цілих чисел які визначають положення вузлів, вузлових рядів (прямих направлень) й вузлових сіток (площин) кристалічних ґраток.

– позначення межі кристала або вузлової сітки (кристалографічної площини) трійкою цілих чисел h, k, l, що входять в рівняння площині (або сімейства площин) в кристалографічній системі координат: hx + ky + lz = N. Символ грані або площини записують як (hkl) , причому в разі негативного індексу мінус ставлять не перед його числовим значенням, а над ним, наприклад ( 01). Сімейство паралельних площин (hkl) ділить ребра a, b, c комірки відповідно на h, k і l частин. Нульовий індекс означає паралельність площини відповідному ребру. Індекси запропоновані англійським вченим У. Міллером в 1839 р.