Лабораторне заняття 3
Тема: Техніка і тактика туристичної подорожі
Мета: Навчання новому способу дій.
План:
1. Тактика походу.
2. Режим руху.
3. Тривалість ходового часу і розподіл його впродовж дня.
4. Швидкість руху.
5. Техніка руху.
6. Туристський ланцюжок.
7. Порядок руху.
8. Техніка пересування.
Тактика походу.
Лінія руху і вибір шляху – це тактика проходження маршруту. Її визначають погода, час подорожі, рельєф, рослинність і, безумовно, - наявність троп і доріг. В сонячні дні навесні і восени вибирають відкриті місця. Спекотне сонце, сильні вітри і зниження температури притискають до лісу, а іноді легше іти по гребеням хребтів, ніж пробиратися без тропи лісними хащами. Це характерно не тільки для тайгових лісів, але і для карпатських і кримських.
Не завжди слід залишати тропу, навіть якщо вона ухиляється від вашого напрямку. Іноді вона обходить перешкоди. В такому випадку потрібно частіше поглядати на компас.
Можна використовувати і тваринні тропи (на них є сліди людини і ними звичайно доводиться пробиратися, схиливши голову). Якщо така тропа проходить по гребеню або траверсу схилу, їй можна довіритися. Якщо різко уходить схилом угору, вона може загубитися в заростях або траві; якщо вирушити по такій тропі вниз, напевно можна потрапити до водопою. Тому під час руху вздовж ріки поперечні тваринні тропи можна залишати без уваги.
По місцях, де немає троп, маршрут краще прокладати вздовж рік. Це точні орієнтири. Виходять до річки, рухаються вниз уздовж струмків, по дну ярів, балок та по ухилу місцевості. Іноді здається, що, рухаючись уздовж ріки, доведеться робити багато зайвих кілометрів і хочеться знайти путь коротше. В дійсності у важкому рельєфі водяний потік обирає шлях, що потребує від людини найменших зусиль для його подолання. Крім того, тут завжди поруч вода, достатньо палива і частіше зустрічаються хороші міста для привалів і стоянок.
Іноді не слід зневажати можливістю одержати інформацію у місцевого населення, геологів, мисливців, людей, які зустрілися випадково.
В заселених горах, на ділянках шляху, де немає ріки, краще іти по гребеням. По дну невеликих долин, ярів, котлованів і по схилах рухатися складніше і легко втратити напрямок. При необхідності подолання або тим більш траверсування схилів без тропи обирають міста з хвойним лісом (здалеку вони виглядають більш темними)
Під час руху складним маршрутом залишають записки на примітних містах: в турах, біля джерел, біля важкопрохідних перешкод, біля роздоріжжя, де треба буде обрати одну з троп для подальшого руху, зручних стоянок. Такі контрольні записки є своєрідним маркуванням, вони можуть послужити іншим людям (не тільки туристам) доброю порадою і полегшити завдання рятувальникам в аварійній ситуації.
Режим руху.
Під режимом руху в туристському поході розуміють суму різних правил і норм, спрямованих на успішне проходження групою наміченого маршруту. Успішне не тільки в тому сенсі, щоб група за певний термін пройшла весь маршрут повністю, а і в тому щоб вона пройшла його без зайвого напруження, з максимальну користю для здоров'я і з задоволенням.
Тривалість ходового часу і розподіл його впродовж дня.
Відсутність ритмічності в переходах і привалах, занадто затяжні переходи, нестача часу для вирішення побутових завдань, спілкування один з одним, сну та відпочинку втомлюють і роздратовують навіть при легких рюкзаках і невеликому кілометражі.
Напевне, неможливо запропонувати оптимальний режим дня, придатний на всі випадки. Влітку при сухій погоді і для переходу по відкритій місцевості краще планувати ранній вихід, при похмурій погоді або для переходу в тінистих містах (ущелини, лісні хащі) він може бути пізнішим.
Тривалість ходового часу залежить від багатьох факторів: віку, тренованості учасників, ваги їх рюкзаків, складності природних перешкод, стану групи і погодних умов. Він може тривати від 20 до 50 хвилин, привал - від 10 до 20 хвилин. Звичайно на першу половину дня планують більшу частину денної відстані – орієнтовно п’ять переходів по 40-50 хв при 10-15-хвилинних привалах до обіду і два переходи до вечора. Але жорстко дотримуватися цього правила не варто. Будь-які причини можуть затримати вихід, а до вечору група іде в доброму ритмі і може надолужити втрачений час.
В ті дні, на які планується подолання важких перешкод, час для денного відпочинку і навіть обіду може бути зведено до 1 г., на нічний сон слід відводити не менш 8 г.
Різку зміну режиму може бути здійснено з міркувань безпеки. Перевантаження при цьому іноді навіть не помічаються, серйозність обставин мобілізує і стимулює, а подальший відпочинок і, особливо, задоволення від зробленої роботи компенсують порушення ритму.
Навіть дуже сильні групи планують у важкій подорожі 2-3 днювання і 2-3 резервних дня на змушені днювання.
Є загальне правило для всіх випадків - після виходу з місця лігу (обіднього привалу) перший перехід робиться дуже короткий 10-15 хвилин для встановлення виявлених неполадок у взутті, в укладанні рюкзака тощо.
Швидкість руху.
Неабияке значення має швидкість руху в поході. У звичайних умовах (хороша стежка або дорога без серйозних підйомів та спусків, сприятлива погода) туристи з рюкзаками можуть рухатися зі швидкістю 13-15 хвилин на кілометр. Але швидкість різко знизиться на крутих затяжних підйомах і спусках, на піску, мокрій глині, каменях, на болоті, в густому підліску, на тайгових завалах, бродах.
Важливий фактор, що впливає на швидкість руху, - суб'єктивні причини: погане самопочуття кого-небудь із туристів (дуже часто це стерті ноги), а також затримки через складність і недостатнє вміння орієнтуватись. В поході семеро одного не чекають - цей туристський закон повинен бути добре зрозумілий для всіх учасників.
Загальне правило, що стосується швидкості руху в поході, – її постійне зростання і постійне зниження в період кожного ходового часу. Не слід одразу з привалу рухатися хутко - 2-3 хвилини група повинна йти уповільненим темпом, поступово підвищуючи його і доводячи до прийнятної норми. А за 3-5 хвилин до чергового привалу темп плавно уповільнюється.
В літньому пішому поході загальна кількість ходових годин повинна поділятися на дві нерівні частини: велика - до обіду, менша після привалу на обід. Привал на обід повинен припадати на найжаркіші години дня і продовжуватися 4-5 годин.
Ще раз необхідно підкреслити, що наведений вище режим руху в першому літньому поході, розрахований на нормальні ходові дні в звичайних умовах рівнинної або середньогірської місцевості. Серйозні корективи повинні бути внесені в нього при різних відхиленнях від нормальних умов: різкому погіршенні погоди, складних перешкодах, захворюванні кого-небудь з учасників.
При проведенні складних категорійних походів в план-графік прийнято закладати один-два ”запасних” дні на випадок затримання за непередбаченими обставинами (так само, як і в кошторисі слід запланувати непередбачені витрати).
Техніка руху.
Автори багатьох книг з туризму радять відпрацьовувати техніку сходження по тропі, по рівній місцевості. При цьому вказується, в який момент треба напружувати і розслаблювати м’язи, згинати і розгинати коліна. Дійсно, відірвавши ступню від землі і роблячи крок вперед, м’язи слід розслабити. Для того, щоб нога опустилася на землю, вже не потрібно зусиль – коли вона доторкнеться землі, м’язи напружаться самі по собі. Спеціально навчатися цьому немає необхідності. Цей навик із часом виробляється, як і вміння ступати, ледь відірвавши ноги від землі, що значно економить сили. Так ходять тайговики, мисливці, геологи і досвідчені туристи: їхні рухи не квапливі, м’які; вони ступають легко, ритмічно; ідуть по рівнині з постійною швидкістю.
Варто прислухатися до таких порад: при будь-яких нерівностях ґрунту ставити ногу на всю підошву, щоб не потягнути зв'язки; не намагатися робити кроки однакової частоти і довжини зі своїми, навіть досвідченими товаришами, особливо якщо вони іншого зросту; важливо виробити свій ритм руху; на положистих спусках кроки слід робити більш довгими і частими, на крутих – можна спускатися і бігом, але пригальмовувати, інакше можливе падіння; на підйомах кроки скорочують, рухи плавно сповільнюють.
Туристський ланцюжок.
На маршруті група, як правило, повинна рухатися ланцюжком (в колону по одному). Звичайно, на людних вулицях міста, на великих дорогах можна і треба йти парами, щоб група не дуже розтягувалась, але кожен повинен точно знати своє місце в колоні.
Стрій, як і єдина форма одягу, девіз або емблема групи є елементом її організованості, тому що
по-перше, на складних ділянках - стежках і бездоріжжі, а тим більше на болотах і бродах - рухатись юрбою і незручно, і небезпечно;
по-друге, визначити в той чи інший момент, чи всі на місці, набагато складніше в натовпі, ніж в строю;
по-третє, кожному учаснику легше помітити та проаналізувати недоліки в русі того, хто йде попереду, якщо він постійно іде за одним і тим же туристом, - так складається ланцюжок взаємного контролю і допомоги.
Керівникові ніколи не слід йти першому і вести групу. Це повинні робити по черзі всі чергові провідники. На складних ділянках керівник знаходиться в голові колони (іде другим або третім, щоб організувати правильні рішення провідників), а на спокійних ділянках – в середині або навіть в кінці її, звідки краще спостерігати за туристами, їх станом і поведінкою на марші.
В ланцюжку інтервал між учасниками (при русі по дорогах і стежках на рівній відкритій місцевості) повинен бути не менше 1,5-2 м.
Порядок руху.
Від правильної організації руху туристів на маршруті залежить ритмічність роботи організму, доцільніше дозування навантажень, чіткість у діях групи. В перші дні походу із числа туристів слід виокремити направляючого і замикаючого. Під час руху рівною дорогою, тропі необхідно рухатися, не випереджаючи направляючого і не відстаючи від замикаючого. Але при цьому не можна випереджати направляючого або відставати від замикаючого і знаходитися далі меж чутності або видимості.
Замикаючий слідкує за тим, щоб група не дуже розтягувалась і мала можливість спілкування з ведучим.
По вузький тропі і тим більш без неї, в лісі, на схилах, при погіршенні погоди і видимості, в сутінках, з метою безпеки, рухаються ланцюжком. Не дуже щільно, щоб відпущена товаришем гілка не зачепила того, хто йде позаду (притримувати гілки не слід), але і не розтягувати ланцюг. Може, не треба ставити слабкого за направляючим ? Навряд визнання когось слабшим додасть йому сил. Просто направляючому слід збавити темп і, звернувшись до всієї групи, попросити не розтягуватись. Якщо це не допомагає, підвищення загального темпу досягається перерозподілом вантажу наприкінці дня.
Керівник знаходиться в тому місті, звідки йому зручніше керувати групою. На важких ділянках іде першим, небезпечні міста перевіряє сам і не уходить з них, доки не пройде вся група. При досвідченому направляючому можна знаходитися ближче до замикаючого – тоді вся група на виду. В іншому випадку керівник іде за направляючим, допомагаючи знаходити дорогу і приймати правильні рішення.
Техніка пересування.
Під словом ”техніка” ми розуміємо суму правил, прийомів і способів, які дозволяють туристам безпечно і з найменшою втратою сил і часу пройти маршрут і подолати всі перешкоди на ньому. Техніка - це й дисципліна, згуртованість групи, її облагодженість, режим руху, фізичні якості учасників - спритність, сила, витривалість, почуття рівноваги, володіння спеціальними прийомами страховки і самострахування.
У поході треба суворо дотримуватися принципу послідовного збільшення ходових навантажень: від зовсім маленьких походів поступово переходити до більш тривалих.
Слід навчитися ходити спокійно, без напруження, нікуди не поспішаючи. Суворо слід дотримуватись і правила обов'язкового чергування роботи і відпочинку - переходів і привалів. Досвід засвідчує, що саме надмірна інтенсивність і одноманітність руху - головні пригнічуючи фактори.
Треба уникати тривалого руху по дуже твердій опорній поверхні – кам’яним, бетонним та асфальтовим дорогам. Крок повинен бути натуральним, вільним, тіло злегка нахилено уперед, щоб урівноважити вагу рюкзака. Ступні, трохи розвернуті вправо і вліво, ставляться з п’яти перекатом на носок. Опорна нога не розігнута до кінця, що створює пружистість і плавність ходи. Руки вільні від носіння будь-яких предметів спорядження, за виключенням альпенштоку, коли він необхідний для самострахування.
Рух по лісу і болоту. В лісі особливо складні для руху густі зарості хвої або інших порід дерев.
У лісовій хащі головну загрозу являють гілки дерев і кущів, їх турист обов'язково зачіпає своїм тілом і відгинає руками. При цьому особливо уразливий той, хто іде позаду. Треба пам’ятати про головні правила - у лісовій хащі інтервал у ланцюжку повинен бути зменшений до 5-6 м.
Крім того, слід навчити всіх відводити руками гілки не в горизонтальній площині (в напрямку власного руху), а у вертикальній, згинаючи гілку собі під стегно. Гілка, яка коливається у вертикальній площині, не так небезпечна для того, хто іде позаду.
На старих лісових дорогах і просіках, як правило, густо розростаються трава і кущі, під якими сховані глибокі колії та вибоїни, часто наповнені водою. Тут рухатися треба обережно, уважно вибираючи місця для постановки ноги при кожному кроці. Швидкість руху повинна бути різко знижена. У певних місцях будуть потрібні взаємодопомога і самострахування: усім учасникам необхідно озброїтися довгими (у зріст людини) жердями для додаткової допомоги в стрибках, переході через протоки і калюжі, балансуванні на вузьких і хитких опорах - купинах, бугорках, коріннях дерев. Альпеншток тут не знадобиться: він дуже короткий і глибоко входить у землю.
Провідник, що веде групу, повинен уміти дивитись якомога далі - бачити попереду загальну ситуацію і заздалегідь приймати міри, щоб обійти завал із найбільш вигідної сторони.
Рекомендована література:
основна
1. Дехтяр В.Д. Основи оздоровчо-спортивного туризму: навчальний посібник для закладів освіти / В.Д. Дехтяр. – К.: Науковий світ, 2003. – 203 с.
2. Конох А.П. Екологічний туризм / А.П. Конох, Ф.Ф. Товстоп’ятко, С.А. Некрасов. – ЗНУ, 2005. – 68 с.
3. Булашев А.Я. Спортивный туризм: учебник / А.Я. Булашев. – Харьков: ХГАФК, 2004. – 388 с.
додаткова
1. Никишин Л.Ф. Туризм и здоровье / Л.Ф. Никишин, А.А. Коструб. – К.: Здоровье, 1999. – 222 с.
2. Сенин В.С. Введение в туризм / В.С. Сенин. – М.: Профиздат, 2002. – 104 с.
Сергеев В.Н. Туризм и здоровье / В.Н. Сергеев. – М.: Профиздат, 2000. – 80 с.