Généralités
- Система оцінювання,
- основна та додаткова література до курсу
У цьому контексті заслуговує на особливу увагу ідея президента Японського агентства міжнародного співробітництва, постійного представника Японії в ООН (2004–2006) і почесного професора Токійського університету Шинічі Кітаокі про формування регіонального альянсу на основі спільних цінностей, а не географії або політичного устрою, висловлена ним у публікації в газеті «Йоміурі Сімбун» 1 листопада 2020 р.
Механізми регулювання інтеграційних процесів в Україні: навчальний посібник./І.В.Артьомов та інші.Ужгород, 2009.542 с.
Філософія інтеграції: Монографія / За заг. ред. В.Д.Бондаренка, Ф.Г.Ващука. Ужгород: ЗакДУ, 2011. 273 с. (Серія «Євроінтеграція: укра- їнський вимір»; Вип. 18).
Особливості розвитку інтеграційних процесів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні: методичні матеріали до курсу.
П'ятнадцять країн Азійсько-Тихоокеанського регіону підписали угоду про найбільшу у світі зону вільної торгівлі — Всебічне регіональне економічне партнерство (ВРЕП). На неї припадає 30% світового ВВП й одна третина світового населення.
Ця угода передбачає лібералізацію торгівлі та інвестицій шляхом поступового зниження тарифів, а також запровадження спільних правил щодо державних закупівель, конкурентної політики та електронної торгівлі.
Обережність і стриманість Китаю у вияві регіональних та глобальних амбіцій на міжнародній арені скінчилися з початком ініціативи Економічного поясу Шовкового шляху та Морського шовкового шляху ХХІ ст., які у 2014 році злилися в «Один пояс, один шлях», спрямований на переформатування Євразії під потреби Китаю. І, хоча Пекін наголошував на економічній складовій проєкту, як засвідчив час, окрім економічних переваг, він був націлений також на підвищення геополітичного впливу та розширення можливостей у сфері глобального управління і системи міжнародних відносин.
В основу Індо-Тихоокеанської стратегії Японії покладено два ключових аспекти — безпеку і економіку. Формування відкритого й вільного порядку в Тихому та Індійському океанах, повага до свободи судноплавства і верховенства закону в морському просторі, вирішення територіальних суперечок згідно з міжнародним правом, утримання від застосування сили та примусу — основні принципи японського бачення стратегії, які згодом доповнилися ще й вільною торгівлею, — закріпили за Японією статус одного з ключових і послідовних прибічників стабільності в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Питання безпеки відіграють у регіоні не менш важливу роль, ніж торговельні угоди. Можливо, навіть більшу, оскільки до них причетні США.
Підписання п'ятнадцятьма країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) угоди про створення найбільшої у світі зони вільної торгівлі (так званого Всебічного регіонального економічного партнерства — ВРЕП) деякі ЗМІ та низка експертів оцінили як своєрідну перемогу Китаю. Справді, свого часу Пекін ініціював перемовини, що завершилися підписанням ВРЕП, як альтернативу аналогічним американським ініціативам. Рішення Дональда Трампа вийти з надзвичайно важливого Транстихоокеанського партнерства полегшило завдання КНР, однак і близько не вирішило проблем та суперечностей, які нагромадилися у Східній і Південно-Східній Азії.
Якщо уважно придивитися і спробувати препарувати економічні та військово-політичні інтереси країн регіону з урахуванням історичних кривд і взаємних претензій, то будь-які аналогії з гордієвим вузлом блякнуть. Можна впевнено стверджувати, що сучасна realpolitik у виконанні Японії, Китаю, Південної Кореї, Австралії, Індонезії, В'єтнаму та інших змусила б Людвіга фон Рохау та Отто фон Бісмарка погодитися на трансфер цієї технології політичного виживання без жодних додаткових умов.
У 2020 році Китай дуже змінився. Дипломатія «воїнів-вовків» стала очевидною не тільки щодо Гонконгу, Австралії та Канади, а й проявилася у прийнятих законах зі скринінгу інвестицій із погляду інтересів національної безпеки та експортного контролю.
Дві сесії Всекитайських зборів народних представників, що стартували в Пекіні 4 березня, проходять за класичними політичними канонами КНР — із тисячами делегатів від усіх регіонів та верств суспільства. Робота сесій не зводиться до засідань із затвердження звіту уряду, бюджету, плану розвитку на 14-ту п'ятирічку, прийняття законів, поправок і документів; це час пресконференцій, спілкування партійного керівництва з делегатами, експертними групами, внесення пропозицій та ініціатив знизу. Один із найцікавіших продуктів роботи сесій цього разу — Цілі довгострокового розвитку країни до 2035 року.
Озвучені вищими державними лідерами Китаю досягнення й ініціативи, що запускаються, як завжди мають позитивний і трохи розмитий характер: постковідне відновлення та зростання ВВП на 6%, 11 мільйонів нових робочих місць у містах і безробіття на рівні 5,5%, низька річна інфляція (до 3%) та стабільність обмінного курсу. Китай націлюється на підвищення загального рівня життя своїх громадян, забезпечення їх якісною охороною здоров'я, відновлення рівня народжуваності та поліпшення екологічної ситуації завдяки зниженню енергоємності ВВП (на 13,5%) і викидів вуглекислого газу (на 18% на одиницю ВВП). Заплановані дії мають сприяти подоланню поточних труднощів, «піднести китайську економіку на нові висоти» й забезпечити подвоєння ВВП до 2035 року.
Упродовж останніх років Пентагон неодноразово проводив військові навчання — симуляції можливих збройних конфліктів із Китаєм. І, як пишуть фахівці, завжди програвав. Приблизно з 2018 року баланс сил у регіоні став стрімко зміщуватися у бік КНР, стосується це ракет малої та середньої дальності, кількості суден ВМС чи літаків ВПС, чисельності особового складу та розміщення військових баз, — за всіма цими показниками Китай нині перевершує США. Для прикладу: проти 250 бойових літаків США тут перебувають 1250 літаків КНР, не враховуючи 175 бомбардувальників, яких у США тут просто немає; 12 суден ВМС проти 60 китайських, 10 підводних човнів проти 56! У часи прем'єрства Сіндзо Абе Японія теж проводила свої «ігри» і дійшла висновку про необхідність кардинального зміцнення Сил самооборони. При цьому політика КНР ставала дедалі жорсткішою, нині це проявляється стосовно не тільки уйгурів і Гонконгу, а й Тайваню, Австралії, Канади та інших союзників США. Загалом технічні й технологічні можливості армії США, безумовно, перевершують потенціал Народно-визвольної армії КНР, але ці можливості — за тисячі миль, а Китай — тут, поруч. Саме тому адміністрація Джо Байдена активізувала зусилля з формування регіональних альянсів безпеки — двостороннього з Японією чи багатостороннього — у форматі «квартету» Індії, США, Японії та Австралії.
Провідні західні держави визначаються з офіційним позиціюванням у новій ситуації. 3 березня нова адміністрація США оприлюднила «Тимчасові стратегічні настанови у сфері національної безпеки» (Interim National Security Strategic Guidance). «Ми маємо справу зі світом, де наростає націоналізм, відступає демократія, посилюється суперництво з Китаєм, Росією та іншими авторитарними державами, а також із технологічною революцією, що перетворює всі аспекти нашого життя», — зазначають автори документа.
Вони підкреслюють транснаціональний характер більшості загроз і констатують, що світ входить у процес формування нового порядку. Наголошується на конкуренції з КНР і спробах Росії посилити своє значення, граючи деструктивну роль на світовій арені.
Адміністрація США відмовляється від ізоляціонізму, робить ставку на зміцнення альянсів, роботу в міжнародних інститутах і посилення відносних переваг. Ключове завдання — політичне, економічне і соціальне оздоровлення держави.
Китай і Іран підписали в суботу, 27 березня 2021 р., угоду "про політичне, стратегічне і економічне співробітництво", термін дії документа становить 25 років, пише The New York Times з посиланням на іранські ЗМІ.
Китай погодився інвестувати 400 мільярдів доларів до Ірану протягом 25 років в обмін на стабільні поставки нафти для підживлення його зростаючої економіки.
Китай розглядає договір з Іраном як частину стратегії під назвою One Belt, One Road ( "Один пояс - один шлях"), яка повинна забезпечити реалізацію мегапроекту "Новий Шовковий шлях".
Президент США Джо Байден ризикує зіштовхнутися зі зловісним сценарієм розвитку подій на міжнародній арені:Китай і Росія можуть створити «антидемократичний союз», розширюючи стратегічне співробітництво, спрямоване на підрив впливу США та перешкоджання зусиллям Байдена об’єднати демократичних союзників, пише Atlantic Council.
Такий «антидемократичний союз» може стати ключовим викликом для президентства Байдена. Нещодавно Росія та Китай майже одночасно посилили свою військову діяльність. Москва кидає виклик суверенітету України, тим часом Китай становить загрозу для незалежності Тайваню.
З кожним днем стає дедалі очевидніше, що нова команда адміністрації США вже активно розпочала формування власного підходу до світових справ. Вона виявилася чудово підготовленою, особливо на тлі неофітів Дональда Трампа. Оскільки ж основним головним болем Вашингтона є зовсім не «бензоколонка, яка вважає себе країною», а ситуація в Південно-Східній та Східній Азії, саме «китайським питанням» переймається Білий дім найбільше.