Біохімія 091 біологі ...

моноцукорид із групи гексоз. L-Г. входить до складу поліцукоридів червоних водорослів.

D-Г. широко розповсюджена в природі, входить до складу олігоцукоридів (мелібіози, рафінози, стахіози), деяких глікозидів, рослинних і тваринних бактеріальних поліцукоридів (камеді, слизі, галактані, пектинових речовин, геміцелюлоз), в організмі тварин і людини - до складу лактози, цереброзидів, кератосульфату та ін. У людини спадкова відсутність цього фермента приводить до нездатності утилізувати D-Г. із лактози і викликає важке захворювання - галактоземію.

аміноцукор, похідний галактози. Вперше виділений із хрящової тканини. У вільному вигляді не зустрічається.

У вигляді N-ацетильного похідного входить до складу глікопротеїдів, хондроїтинсульфатів, групових речовин крові, гангліозидів, гліколіпідів мікробактерій і т.п.

одноосновна гексуронова кислота. Утворюється окисненням шостого атома Карбону D-галактози.

Входить до складу камеді, слизів, пектинових речовин. При нагріванні водних розчинів Г.к. у присутності солей деяких металів може декарбоксилюватися з утворенням L-арабінози.

фракція глобулінів сироватки крові, яка володіє найменшою електрофоретичною рухливістю і завдяки однаковому заряду розташовується в γ - області на електрофореграмі. Серед Г.-г. - імуноглобуліни (антитіла) та деякі інші білки, наприклад, гама-фетопротеїн.

природні органічні сполуки із групи глікосфінголіпідів, які містять один або декілька залишків нейрамінових кислот. Більшість Г. включають С₂₀ - сфінгозин, ацильований стеариновою кислотою, галактозу, глюкозу і різноманітні гексозаміни. Виявлені у більшості тканин тварин, а найбільше - в сірій речовині мозку; локалізуються в клітині у мікросомах і синаптичних мембранах.

гормон, який секретується клітинами слизової оболонки дна шлунка; виявлений в кишківнику, а також в гіпофізі ряду тварин. За хімічною природою - поліпептид із 17 амінокислотних залишків. Існує в десульфованій і сульфованій формах, які володіють однаковою біологічною активністю. Г. бере участь в регуляції функцій травних трактів: стимулює секрецію хлоридної кислоти в шлунку, підвищує секрецію шлункового і панкреатичного соків, жовчовиділення, змінює тонус і рухливу активність шлунка і кишок.

група біологічно активних речовин пептидної природи, які секретуються слизистими шлунково-кишкового тракту у хребетних; беруть участь в регуляції діяльності травної системи, а також специфічно впливають на деякі органи і системи. На відміну від "класичних” гормонів, вони секретуються не ендокринними залозами, а спеціальними клітинами, розсіяними в поверхневому епітеліальному шарі антрального (від лат. antrum - печера, порожнина) відділу шлунка і тонкої кишки. Тому їх іноді називають парагормонами, гормоноїдами, тканинними гормонами або ентеринами. До Г.г. відносяться гастрин, секретин, холецистокінін, мотилін і хімоденін. В кишківнику виробляються також вазоактивний інтестінальний поліпептид (ВІП), який розширює кровоносні судини, понижує тиск крові, підвищує секрецію води і електролітів підшлункової залози і жовчовиділення; гастроінгібуючий поліпептид (ГІП), що здатний пригнічувати секрецію кислоти в шлунку; глюкагон, відомий як гормон підшлункової залози; гормон гіпоталамусу соматостатин; бомбезин, виділений вперше зі шкіри жаби і за біологічною активністю подібний до холецистокініну і ряд інших. До Г.г. відносять також так званий панкреатичний поліпептид, виділений із підшлункових залоз курей і худоби, регулює деякі функції органів травлення.

моноцукориди з 6 карбоновими атомами в молекулі - глюкоза, фруктоза, галактоза, маноза та ін.

координаційна сполука порфірину з двохвалентним залізом. У живих організмах входить до складу складних білків - гемопротеїдів. Залежно від замінників в порфіриновому циклі розрізняють Гем а, в і с і т.д.

Найбільш розповсюджений гем в. (входить до складу гемоглобінів, міоглобіну, каталази, пероксидази і більшості цитохромів), в основі якого лежить протопорфірин ІХ. Складнішою будовою володіє гем а. - простетична група фермента клітинного дихання цитохромоксидази.

червоні залізовмісні пігменти крові і гемолімфи, оборотно зв'язуються з О₂; складні білки, побудовані із залізопорфіринової простетичної групи (гема) і білка глобіна. Забезпечує перенос О₂ від органів дихання до тканин і карбон (ІV) оксиду від тканин до органів дихання, беруть участь в підтриманні сталості рН крові. Є в усіх хребетних. У крові знаходяться в еритроцитах. Молекула Г. побудована із поліпептидних ланцюгів, до кожного з яких приєднаний гем, який здатний без зміни валентності атомів Fe (ІІ) приєднувати або віддавати О₂. В зібраній у тетрамер молекулі Г. всі 4 залишки гема розташовані на поверхні і легко доступні для О₂. Видова специфічність Г., яка володіє різною спорідненістю до О₂, обумовлена їх білковими компонентами.