Кристалохімія ...

– кристалічні діелектрики або напівпровідники, в яких при стисненні або розтягуванні в певних напрямках виникає електрична поляризація (п'єзоефект).

– скалярні величини, що визначають розміри і форму комірки гратки, величини (модулі) некомпланарних векторів гратки (осередки) а, b, с і кути між їх напрямками а = аrссоs (bc), b = аrссоs (ас), g = аrссоs (ас).

– закритий елемент симетрії – площина, щодо якої відбувається відображення точки. Позначається по Герману-Могену m і по Шенфлісу s. Еквівалентна перпендикулярній до неї дзеркально-поворотній вісі першого порядку S1 і інверсійно-поворотній вісі другого порядку.

– eлемент симетрії, для якого операцією симетрії є відображення точки відносно деякої площини (площина дзеркального відображення) або таке ж відображення, доповнене перенесенням відображеної точки на величину, рівну половині однієї з трансляцій, паралельних площині, що відображається (площина ковзаючого відображення). Часто площина симетрії – синонім площині дзеркального відображення.

– компактний агрегат з безлічі дрібних монокристалічних зерен (кристалітів) розмірами 10-6-10-2 мм, зчеплених міжатомними або міжмолекулярними силами і зазвичай довільно орієнтованих один до одного. У ряді випадків може виникати переважаюча взаємна орієнтація кристалітів (текстура), найчастіше пов'язана з їх різко анізотропною формою. Для полікристалів (але не текстур) зазвичай характерна ізотропія їх властивостей. Полікристали (порошки) – звичайний продукт хімічного синтезу (спонтанної кристалізації), фазових перетворень, рекристалізації, а також механічних, термічних та інших перетворень великих кристалів.

– здатність твердих речовин і рідких кристалів існувати в декількох формах (поліморфних модифікаціях), відмінними за своєю будовою (структурним типом). Поліморфізм простих речовин називають також алотропією.

– шарова поліморфна модифікація простої чи складної речовини, що відрізняється від інших модифікацій чергуванням, зсувом або поворотом однакових шарів або ланцюжків (модулів). Політипи можна вважати спорідненими фрагментованими структурами з різним укладанням модулів, які виділяються як в шарових, так і в каркасних (координаційних) структурах.

– безрозмірна стала, дорівнює сумі нескінченного знакозмінного ряду, що виникає при підрахунку вкладу в енергію іонної решітки кулонівської взаємодії даного іона з усіма іонами кристалу. У простому випадку кристалу, що складається з катіонів з зарядом z+ і аніонів з зарядом z-, рівномірно оточуючих один одного, вираз для електростатичної енергії в першій координаційній сфері іона має вигляд φ1 = -a1z + z-e2/R, у другій φ2 = Ra2 – і т.п., де a1, a2, ... ai і R, b2R, ... biR – координаційні числа і відстані в першій, другій, ... і-ій координаційних сферах відповідно. Додавши члени φi і множачи на число іонів NА (число Авогадро) одного знаку в молі сполуки, отримаємо: U (кул) = -z +z-e2N/R (a1 – a2 / b2 + ... + ai/bi ...) = - Az + z-e2NА /R, де А – постійна Маделунга, e – заряд електрона. Для наведеного випадку постійна Маделунга залежить тільки від структурного типу, але не залежить від масштабу структури. Для більш складних випадків ця постійна залежатиме як від параметрів гратки, так і від координат іонів. Приклади деяких постійних Маделунга: СТ NaCl – 1,74756, CT CsCl – 1,76267, CT ZnS (сфалерит) – 1,63806, CT CaF2 – 2,51939. Постійна Маделунга названа на його честь, який вперше провів розрахунки подібних сум в 1918 р.

– емпіричні закономірності, сформульовані А.І. Китайгородським в 1946-1955 рр. на основі узагальнення даних по структурам органічних сполук, молекули яких пов'язані Ван-дер-Ваальсовими силами: 1) структуру органічного кристалу можливо уявити щільною упаковкою («виступ до западини») молекул, облямованих Ван-дер-Ваальсовими радіусами; 2) органічні структури зазвичай характеризуються великим числом дотичних сусідів, найчастіше 12 (зустрічається від 10 до 16); 3) коефіцієнт упаковки для органічних кристалів змінюється в межах k = 0,6-0,8 (якщо k <0,6, речовина не кристалізується); 4) для щільної упаковки молекул найбільш переважними ПГ з гвинтовими осями і ковзаючими площинами симетрії. Правила Китайгородського порушуються при зв'язуванні молекул сильнішими зв'язками, ніж Ван-дер-Ваальсові (наприклад, водневими зв'язками).

– напівемпіричні закономірності (принципи), сформульовані американським вченим Л. Полінгом в 1929 р. на основі узагальнення даних по структурам неорганічних іонних кристалів: 1) навколо кожного катіона утворюється КП з аніонів, причому відстань катіон-аніон визначається сумою іонних радіусів, а КЧ – їх відношенням (узагальнення правила Магнуса-Гольдшмідта); 2) сума валентних зусиль катіонів, що сходяться на аніоні, дорівнює заряду аніона (правило електростатичної валентності); 3) стійкість структури знижується при з'єднанні КП гранями або ребрами, особливо в разі високозарядних катіонів з малими КЧ; 4) у структурі з катіонами декількох сортів катіони з найбільшим зарядом і малим КЧ прагнуть не мати загальних аніонів; 5) число істотно різних структурних одиниць кристала прагне бути малим (правило економічності). Правила Полінга зіграли важливу роль на початковому етапі розвитку кристалохімії силікатів та інших мінералів, але до теперішнього часу в основному втратили своє значення. Винятком є друге правило, яке є наслідком координаційного балансу і балансу зарядів у структурі і займає одне з центральних місць в неорганічній кристалохімії. Друге правило Полінга з сучасним тлумаченням валентних сил можливо використовувати для перевірки якості уточнення структури і оцінки її стабільності, локалізації атомів водню та інших відсутніх частин структури, моделювання та прогнозування структур, вивчення кореляцій структура-властивість та ін.