Тема 1. Форми організації фізичного виховання школярів
Мета вивчення теми: засвоїти й поглибити знання про особливості організації фізичного виховання школярів; розглянути характеристику та особливості проведення уроків з фізичної культури.
План
Мета, завдання і значення фізичного виховання школярів.
Документи, які регламентують фізичне виховання школярів.
Класифікація форм занять фізичними вправами.
Структура урочної форми занять. Загальні вимоги до уроку.
Концептуальні підходи до формування змісту і структури уроку.
Перелік ключових термінів і понять: фізичне виховання, школярі, форми фізичного виховання, урок фізичної культури
Теоретичні відомості
1. Мета, завдання і значення фізичного виховання школярів
У контексті Концепції Нової української школи вона має навчити дітей використовувати знання і вміння, отримані в процесі навчання, для вирішення повсякденних проблем і життєвих ситуацій. Це відповідає Державному стандарту базової і повної загальної середньої освіти, тому заняття фізичною культурою мають стати щоденною звичкою дітей. Рух, змагання, самоствердження – це природна суть фізичної культури і спорту.
Компетентнісний потенціал кожної освітньої галузі забезпечує формування всіх ключових компетентностей. До завдань фізичної культури належать:
- формування активної громадянської позиції, відповідальності за власне життя;
- виховання у дітей розуміння значущості занять фізичними вправами, спортивними іграми, як важливого засобу зміцнення здоров’я, отримання задоволення, гартування тіла і характеру, самовираження, соціальної взаємодії;
- розвиток у молодших школярів/школярок здатності встановлювати причинно-наслідкові зв’язки позитивних і негативних чинників стану свого здоров’я та фізичного розвитку;
- використання різних способів пошуку корисної інформації в довідникових джерелах, зокрема за допомогою інформаційно-комунікативних технологій і критичного мислення;
- формування в учнів/учениць здатності творчо застосовувати набутий досвід із фізичної культури, використовувати оздоровчі сили природи для зміцнення здоров’я і фізичного вдосконалення;
- розвиток у молодших школярів/школярок здатності використовувати навички самоконтролю і самооцінювання свого фізичного стану, дотримуватися санітарно-гігієнічних правил і безпечної поведінки;
- розвиток в учнів/учениць здатності спілкуватися і взаємодіяти з дорослими й однолітками, співпрацювати і досягати спільних командних цілей у процесі спортивно-ігрової діяльності, використовувати термінологічний апарат із фізичної культури рідною мовою під час фізкультурно-оздоровчої діяльності;
- виховання в молодших школярів/школярок емоційно-ціннісного ставлення до занять фізичною культурою і спортом, здатності добирати фізичні вправи для розвитку фізичних якостей з урахуванням індивідуальних можливостей, бажання керуватися правилами безпечної і чесної гри, вміння боротися, перемагати і програвати;
- формування зацікавленості досягненнями українських спортсменів на олімпійських іграх та інших спортивних змаганнях.
Вирішення вищеозначених завдань дасть змогу формувати у дітей уміння робити власний вибір і позитивно ставитися до інших, розвивати нові й вдосконалювати наявні практичні навички, а також отримувати нові знання.
Провідну роль у роботі вчителя/вчительки фізичної культури має посідати інтегроване навчання, яке ґрунтується на комплексному підході.
Учительство має заохочувати дітей встановлювати зв’язки між дисциплінами і спиратися на знання і навички з кількох предметних областей. Дітям потрібні відкриті можливості для інтеграції знань і навичок з різних дисциплін і критичного оцінювання того, як всі ці частини взаємодіють.
Мета фізичного виховання випливає з основного завдання виховання, що полягає в необхідності підготовки всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднують у собі гуманістичні й загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонічний, фізичний та психічний розвиток.
Мета фізичного виховання школярів – гармонійний і всебічний розвиток дітей, формування фізичної культури особистості.
У теорії і практиці фізичного виховання дітей усе різноманіття завдань приведено до певної системи, яка включає загальні завдання, що розраховані на вирішення у всіх формах спрямованого використання засобів фізичного виховання. До загальних завдань належать:
Сприяння гармонійному, фізичному розвитку ростучого організму, зміцнення здоров'я, підвищення загальної роботоздатності.
Формування життєво необхідних рухових умінь і навичок.
Розвиток функціональних можливостей організму через цілеспрямований розвиток фізичних якостей та природних здібностей.
Виховання потреби та формування вміння самостійно займатися різними вправами.
Виховання високих моральних якостей, відповідальності за свої дії та вчинки; привчання до організованості, дисциплінованості, виховання допитливості, працьовитості й самостійність у навчанні та праці; формування естетичних потреб і поглядів, виховання естетичних почуттів.
Загальні завдання визначені у програмах, офіційних документах, методичних посібниках, рекомендаціях з фізичного виховання для загальноосвітніх закладів, середніх спеціальних навчальних закладів та інших. Загальні завдання потребують конкретизації залежно від вікових груп учнів, етапів навчання, різних форм використання фізичної культури. Всі конкретні методичні завдання повинні визначатися в кожному окремому випадку безпосередньо самим учителем залежно від закономірностей фізичного розвитку, навчання і виховання.
У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об'єднані у три групи: освітні, оздоровчі та виховні.
Освітні завдання
Вирішуючи освітні завдання, учні/учениці засвоюють необхідні знання, вміння і навички виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх у повсякденному житті, для самовдосконалення. Причому засвоєння цих знань, умінь і навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а такими способами, які ведуть до розвитку особистості учня/учениці.
Вирішуються у процесі фізичного виховання і спрямовані на:
формування в учнів необхідного мінімуму знань у галузі фізичної культури, гігієни та здорового способу життя;
формування життєво важливих рухових умінь і навичок та доведення їх до необхідного рівня досконалості;
формування усвідомленої індивідуальної установки на розвиток своїх фізичних якостей та рухових здібностей;
навчання учнів самостійно застосувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.
Окрім того, у процесі фізичного виховання вирішуються і завдання із системного формування і вдосконалення життєво необхідних рухових умінь і навичок.
Без набуття рухових умінь і навичок неможливо домогтись успіху в практичній діяльності. Зі збільшенням обсягу й різноманітності набутих рухових умінь і навичок зростає можливість швидкого формування нових практичних умінь, що відповідають життєвим потребам.
Вирішення освітніх завдань не є самоціллю, їх реалізація спрямована на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами з точки зору в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сфери людини, її здоров'я та творче довголіття.
Оздоровчі завдання
Оздоровчі завдання вирішуються спільно з освітніми. Вони спрямовані насамперед на:
забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей та на їх основі вдосконалення фізичного розвитку;
зміцнення і збереження здоров’я;
удосконалення будови тіла та формування правильної постави;
забезпечення творчого довголіття завдяки вирішенню попередніх завдань.
Успішне вирішення оздоровчих завдань прямо залежить від правильного дозування фізичних навантажень, належних гігієнічних умов проведення занять, організації їх у природних умовах, гартувальних процедур, дотримання вимог до форми учнів тощо.
До оздоровчих завдань належить також навчання учнів методів контролю й оцінки стану організму, що має надзвичайно велике значення для організації й самостійного використання учнями засобів фізичного виховання.
Таким чином, оздоровчі завдання – це і виховання у школярів дбайливого ставлення до власного здоров'я як найвищої соціальної цінності, і формування основ здорового способу життя та безпеки життєдіяльності, і навчання методів контролю й оцінки стану організму.
Водночас разом із окресленими специфічними завданнями у процесі фізичного виховання вирішуються і загальнопедагогічні та виховні завдання.
Виховні завдання
Виховні завдання, які необхідно вирішувати кожному педагогу у процесі фізичного виховання, повинні забезпечити соціальне формування особистості, виховання активних і свідомих членів суспільства, відданих його ідеалам і здатним відстоювати його інтереси.
Вирішення виховних завдань передбачає:
розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;
патріотичне та моральне загартовування молоді, виховання волі;
виховання працелюбності;
розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особистість.
Об’єктивною основою органічного взаємозв’язку всіх сторін виховання є єдність фізичного й духовного розвитку людини. Постановка і вирішення кожного окремого завдання можливі лише у конкретній ситуації.
На уроках фізичної культури вчитель має необмежені можливості для формування учня як особистості.
Фізична культура в шкільному віці має винятково важливе значення для засвоєння необхідних у житті рухових умінь і навичок та для оволодіння основами їх використання у різних умовах рухової діяльності. Набуті у шкільному віці основи рухових умінь і навичок, а також фізичних, інтелектуальних, вольових та інших якостей стають базою для швидкого і повноцінного оволодіння професійно-прикладними й іншими спеціальними руховими діями, подальшого фізичного удосконалення у зрілому віці.
Практика використання фізичної культури у шкільному віці спрямована в кінцевому підсумку на фізичне удосконалення підростаючого покоління, підготовку його до високопродуктивної праці та захисту Вітчизни. Разом з тим вона має сприяти забезпеченню здорового способу життя і культурного відпочинку, підтриманню високого рівня роботоздатності в навчальних закладах і успішному виконанню інших видів поточної діяльності.
2. Документи, які регламентують фізичне виховання школярів
Організація фізичного виховання в школі здійснюється відповідно до нормативних державних документів Міністерства освіти і науки України, інструктивно-методичних рекомендацій, Державних стандартів.
Для ефективного управління процесом фізичного виховання керівникам шкіл, учителям фізичної культури, організаторам фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями необхідно керуватися державними документами, що регламентують фізичне виховання в закладах загальної середньої. До таких документів належать:
Державний стандарт освіти ( Зміст Державного стандарту початкової освіти визначає основні теми загальнотеоретичної підготовки учнів/ учениць: 1. Техніка виконання вправ на пересування (ходьба, біг, стрибки, лазіння, плавання, ковзання) з предметами та без них. 2. Критерії оцінювання власного виконання рухових дій і виконання вправ іншими особами. 3. Техніка виконання фізичних вправ для ранкової гімнастики, фізкультурної хвилинки та паузи. 4. Спортивний інвентар для занять різними видами спорту і рухової активності. 5. Як добирати відповідний інвентар для кожного виду спорту. 6. Фізичні якості та особливості їх прояву, як розрізняти і виконувати вправи з різних видів спорту для розвитку фізичних якостей. 7. Особливості виконання рухових дій у рухливих іграх під час занять у школі та дозвілля. 8. Елементи самоконтролю в процесі виконання фізичних вправ та способи їх застосування. 9. Вплив позитивних та негативних факторів на стан здоров’я людини. 10. Оцінка самопочуття за частотою серцевих скорочень та частотою дихання. 11. Управління інтенсивністю навантаження (швидкість, тривалість, послідовність виконання фізичних вправ) відповідно до визначених завдань. 12. Особливості взаємодії в команді для досягнення спільних командних цілей під час рухової діяльності. 13. Правила безпеки під час рухової діяльності в закладі загальної середньої освіти та поза його межами та наслідки їх порушення. 14. Правила чесної гри під час рухової діяльності. 15. Як вигравати чесно, не засмучуватися через поразку і сприймати її гідно).
Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України.
Система організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в освітніх закладах.
Про утворення фізкультурно-спортивних клубів та їх осередків у вищих, середніх і професійно-технічних закладах освіти.
Правила безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в закладах загальної середньої освіти.
Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів закладів загальної середньої освіти.
Навчальні програми з фізичної культури учнів 1-4, 5-9, 10-12 кл.
3. Класифікація форм занять фізичними вправами
Кожне відносно завершене заняття фізичними вправами є ланкою процесу фізичного виховання. Загалом заняття є різними – прогулянки, ранкова гімнастика, спортивні змагання, купання, туристичні походи тощо. Але всі вони будуються на загальних закономірностях, які визначають їх форму та зміст. Специфічним змістом занять у фізичному вихованні є активна, спрямована на фізичне вдосконалення, практична діяльність людей, що виявляється у виконанні фізичних вправ.
Формою занять є порівняно стійкі об’єднання елементів його змісту: тривалість виконання вправ, кількість повторень вправ, черговість їх виконання, регламентація відпочинку, взаємовідносини тих, хто займається, в процесі виконання вправ та ін. Дуже важливо в педагогічному відношенні ясно уявити діалектичний фактор взаємозв’язку змісту і форми.
Зміст визначається завданнями, що відображають предмет і спрямованість занять, а також характер діяльності викладача і тих, хто займається. Обов’язкова умова якісного проведення занять – це відповідність форми змісту занять.
Для вирішення завдань, які стоять перед фізичним вихованням (оздоровчих, освітніх і виховних), застосовуються різні форми організації занять фізичними вправами (ранкова гімнастика, урок, змагання, спортивне тренування, фізкультхвилинка та ін.). По мірі накопичення досвіду роботи в галузі фізичного виховання створювалися і вдосконалювалися нові форми організації занять. Усі вони мають загальні закономірності, які слід враховувати. Ці загальні закономірності або правила дозволяють педагогу і самому учню в кожному конкретному випадку раціонально, з найбільшою ефективністю вирішувати поставлені рухові завдання.
Сполучення та об’єднання різних форм занять фізичними вправами для фізичного вдосконалення людини, покращення і підтримування її здоров’я і працездатності становить систему занять фізичною культурою.
Під системою занять у фізичному вихованні розуміють всю їх численність об’єднану таким взаємозв’язком між собою, який дозволяє досягти поставленої мети. Система занять фізичною культурою і спортом може якісно функціонувати тільки тоді, коли вона органічно пов’язана з функціонуванням загальної системи фізичного виховання в державі, регіоні, навчальному закладі і заснована на біологічних і психологічних закономірностях розвитку особистості, гомеостазу, адаптації до умов фізичних навантажень та ін. Ефективність системи фізичного виховання багато в чому залежить від послідовності умов і змісту попередньої роботи з наступною (система фізичного виховання в закладах загальної середньої освіти і закладі вищої освіти).
Фізичне виховання учнів ЗЗСО здійснюється через різноманітні форми занять.
Під формами занять фізичними вправами розуміють певні способи організації навчально-виховного процесу, кожний з яких характеризується визначеним типом взаємозв’язку (взаємодії) вчителя і учнів, а також відповідними умовами занять, у ході яких діти оволодівають предметом фізичної культури.
Історично склалось чотири форми занять фізичними вправами з учнями шкільного віку (хоча їх насправді нараховується близько 140):
1. Уроки фізичної культури в освітніх закладах.
2. Форми фізичного виховання протягом навчального дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилини, паузи, ігри та фізичні вправи на перервах, спортивна година в групах продовженого дня).
3. Позакласні заняття фізичними вправами (гуртки фізичної культури, групи загальної фізичної підготовки, спортивні секції, спортивні змагання, спортивні свята, туристичні походи, дні здоров’я, показові виступи).
4. Позашкільні форми занять (секції з видів спорту ДЮСШ, табори відпочинку, спортивні клуби, спортивно-оздоровчі та трудові табори за місцем проживання, туристично-екскурсійні станції).
5. Самостійні форми занять (ранкова гігієнічна гімнастика, домашні завдання з фізичної культури, самостійна фізична підготовка, прогулянки, походи).
Уроки фізичної культури є основною формою занять фізичними вправами школярів, що забезпечує необхідний рівень знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою.
Для позакласних занять фізичними вправами характерна спортивна спрямованість. Вони охоплюють учнів із різних класів. Фізичне виховання учнів поза межами школи здійснюється позашкільними установами, сім’єю та іншими культурно-просвітницькими організаціями.
4. Структура урочної форми занять. Загальні вимоги до уроку
Зміст навчальної роботи з освітньої галузі «Фізична культура» в закладах загальної середньої визначається програмами і реалізується головним чином у рамках уроку, який є основною і обов’язковою формою занять із фізичного виховання
Теоретико-методичні аспекти стосовно змісту і побудови уроків фізичної культури почали розроблятися ще на початку 20-х років минулого століття.
Результатом такої роботи стали схеми уроків, що пропонувалися для загальноосвітніх шкіл. Вони характеризувалися багаточастинною побудовою уроків і в них помітно прослідковувалося гігієнічне спрямування змісту навчального матеріалу. У 1925 році В. В. Белінович розробив схему уроку, яка складалася із семи частин:
1. Загальний помірний вплив на організм, правильне утримання положення тіла (стройові вправи, хороводи).
2. Загальний розвиток усіх частин тіла, розширення грудної клітки, визначеність і точність рухів, здатність зберігати рівновагу (вправи на рівновагу, на подолання опору).
3. Посилений розвиток м’язів верхньої частини тіла, кінцівок і живота (лазіння, виси, упори).
4. Загальна дія на дихання і кровообіг (біг, стрибки, танці).
5. Спеціальний розвиток черевних і спинних м’язів для коригування (спеціальні коригувальні вправи).
6. Максимальна затрата енергії (стрибки та ігри).
7. Розвиток правильного дихання (дихальні вправи).
У 1933 році замість семи пропонувалося п’ять частин:
1. Включення учнів у роботу.
2. Загальне пророблення м’язів і зміцнення органів дихання і кровообігу.
3. Удосконалення загальної координації рухів, вироблення і вдосконалення навичок, необхідних у трудовій і військовій діяльності.
4. Вироблення вмінням застосовувати засвоєні навички і сформовані психофізичні якості в ускладнених і незнайомих умовах середовища.
5. Завершення роботи учнів.
Пізніше у 1935 році було затверджено схему уроку із чотирьох частин, а у 1953 році була обґрунтована трьохчастинна побудова уроку.
На сьогодні сучасний урок фізичної культури, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами, складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключної. Сталість такої схеми пояснюється психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м’язових навантажень і змінами його роботоздатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і зона тимчасової втрати роботоздатності.
Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. Наприклад, частота серцевих скорочень (ЧСС) зростає більше ніж на 10 уд/хв, легенева вентиляція – на 1л і більше. Загальна мобілізація сил для здійснення роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовно-рефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на подальшу діяльність.
У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій – організм поступово включається в роботу , оскільки найвищий рівень роботоздатності відразу не досягається. На відмінну від передстартового стану, функціональні зрушення при впрацьовуванні носять більш специфічний характер – мобілізація функцій прямо залежить від особливостей виконуваної роботи. У цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія в діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при провідній ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в бік підвищення або зниження (зона відносної стабілізації).
З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м’язової, серцево-судинної, дихальної тощо) роботоздатності поступово знижується (фаза тимчасової втрати роботоздатності).
Ступінь загальної втоми наприкінці уроку залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, обсягу та інтенсивності навантажень.
Такий механізм включення організму в м’язову роботу є універсальним і неминуче проявляється в будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності – підготовка до роботи, виконання роботи, відпочинок. Оскільки основним змістом уроку фізичної культури є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані всі зони реагування організму на м’язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і впрацьовування відповідає підготовча частина уроку. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати учнів і психологічно налаштувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань уроку. Загалом на підготовчу частину уроку відводять приблизно від 7-10 до 12 хвилин, що становить 10-30% загального часу уроку.
Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка, яка спрямована на те, щоб з необхідною поступовістю активізувати функції м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, що забезпечать ефективну реалізацію рухових можливостей.
Фаза «відносної стабілізації» співпадає з основною частиною уроку, у ході якої вирішуються такі завдання:
набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом конкретного уроку;
виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність учнів;
формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;
вироблення в учнів уміння самостійно займатися фізичними вправами;
сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцнення волі учнів.
Окреслені завдання визначають головні підходи до формування змісту й методики проведення основної частини уроку. На основну частину уроку відводиться 50-90% загального часу уроку.
Заключна частина уроку пов’язана з фазою «тимчасової втрати роботоздатності». Тривалість заключної частини уроку становить 3-5 хвилин (5-20% загального часу). За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Спрямованість вправ заключної частини уроку залежить від тих функціональних зрушень, які мали місце в основній частині уроку.
Порушення схеми уроку може зашкодити здоров’ю, призвести до зниження ефективності навчання.
Відвідування уроків фізичної культури є обов’язковим для всіх учнів загальноосвітньої школи.
У рамках уроку фізичної культури як основної та обов’язкової форми занять створюються сприятливі умови для досягнення кінцевої мети навчання в школі – підготовка всіх учнів до самостійного життя, творчої праці, формування в них потреби та вміння самостійно займатись фізичними вправами, зміцнювати своє здоров’я і систематично підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом життя.
Дидактична підструктура представляє для вчительства вихідну позицію, алгоритм, яким він керується під час побудови процесу навчання на уроці. Вона складається з трьох етапів:
1) актуалізація опорних знань і способів пізнавальних дій учнів/учениць;
2) формування нових понять і способів дій;
3) застосування засвоєного матеріалу.
До того ж структура уроку розглядається на трьох рівнях: дидактичному, логіко-психологічному і методичному. Урок – це відрізок навчально-виховного процесу, зміст і склад якого визначаються соціально зумовленими цілями школи. Досягнення цих цілей детермінується певним порядком, певною послідовністю в діяльності вчительства і учнівства. Ця послідовність визначена логікою процесу навчання. Суть цієї логіки в поетапному просуванні дітей від незнання до знання. Вона полягає в тому, що вивчення і засвоєння нових знань неможливо без опори на попередні знання і досвід. Це значить, що будь-яке формування нових знань (2-й етап) проходить на базі актуалізації попередніх знань і досвіду дітей (1-й етап) і систематичного застосування засвоєних знань і досвіду в теоретичній і практичній навчальній діяльності (3-й етап). Метою (і результатом) 3-го етапу є формування вмінь і навичок учнів.
Саме тому структура уроку не може будуватися без врахування змісту навчального матеріалу, дидактичних цілей, а також загальних методів навчання, що відображають логіку процесу навчання. Цим визначається найбільш загальна дидактична структура уроку. Важливе завдання учнів/ учениць – вивчення основ наук, формування нових понять і способів дій і наукового світогляду.
Цей процес іде неперервно, базуючись на раніше засвоєній системі понять і досвіді діяльності учнів/учениць. Якщо систематична актуалізація раніше вивченого і засвоєного — основа сприймання, розуміння і засвоєння нового, то завершує їх формування вмінь і навичок розумових і практичних дій шляхом застосування вивченого.
Таким чином, загальна дидактична структура уроку є загальною вказівкою, загальним алгоритмом організації уроків. Ця структура розкривається і конкретизується в методичній підструктурі уроку (в методиці як системі прийомів), елементами якої будуть різні види діяльності педагогів і дітей.
Внутрішня підструктура уроку складається з елементів, що відображають навчально-пізнавальний процес – процес сприймання попередніх і засвоєння нових знань. Психологи стверджують, що процес засвоєння завжди розпочинається із сприймання і усвідомлення факту, явища, події, правила тощо. Потім логічні операції порівняння, зіставлення, аналогії, пояснення приводять до розуміння і осмислення сутності нових знань. Узагальнення окремих властивостей, ознак, рис дає можливість систематизації вивченого. Цим процес навчання якби завершується: нові знання включаються в систему раніше засвоєних понять. Цих елементів підструктури не видно, вони не усвідомлюються, не відчуваються. Їх видно «логічному оку», зовнішньо вони виражені в елементах методичної підструктури. Функціональний взаємозв’язок цих елементів і їхня послідовність чітко визначені загальною логікою засвоєння, вони безвідносні до видів розумової діяльності учнів – репродуктивної і творчої. Засвоєння творчого характеру пов’язано з логікою продуктивного мисленнєвого процесу, з постановкою і розв’язанням навчальних проблем.
Логіко-психологічна підструктура пов’язана з діяльністю не стільки педагога, скільки дитини. Учитель/учителька організовує її, направляє, допомагає, підказує, дає додаткові факти, управляє навчально-пізнавальною діяльністю дітей. Таким чином, поєднання зовнішніх і внутрішніх елементів структури представляє собою ситуативну функціональну єдність навчальних і розумових дій та операцій учня.
Самостійні, але функціонально взаємозалежні підструктури утворюють єдину загальну дидактичну структуру сучасного уроку. Дидактична структура має постійний характер, оскільки вона відображає найбільш загальні закономірності пізнання.
Отже, можна зробити висновок, що на сучасному етапі подальший розвиток теорії структури сучасного уроку – одне із завдань дидактики.
5. Концептуальні підходи до формування змісту і структури уроку
Урок, як основна форма навчання, належить до класно-урочної системи занять. Він є колективною формою організації навчання, за якої вчитель/вчителька працює з постійним складом учнів/учениць, протягом певного часу, за сталим розкладом, усі учні/учениці вивчають один і той самий програмовий матеріал, усією роботою на уроці керує вчитель/вчителька.
Питання класифікації уроків має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Неможливо чітко організувати процес навчання, не вирізнивши типи уроків за тими чи тими ознаками. Існує багато класифікацій уроку, в основі яких є:
• етапи навчального процесу;
• способи їх проведення;
• дидактичні завдання;
• дидактичні системи.
Єдиної загальноприйнятої класифікації структури уроків у сучасній педагогіці не існує. Так, в основу класифікації уроків покладено основні етапи навчального процесу, які мають таку послідовність:
1) підготовка до вивчення теми (або вступ);
2) первинне сприймання навчального матеріалу;
3) осмислення його шляхом логічного опрацювання;
4) закріплення засвоєного шляхом повторення і виконання різного роду самостійних навчальних завдань;
5) закріплення матеріалу під час застосування набутих знань на практиці;
6) набуття навичок у ході вправ і тренувань;
7) контроль, перевірка і облік;
8) підведення підсумків, узагальнення і приведення всього матеріалу в систему.
Поряд із класифікацією сучасного уроку приділяється велика увага його структурі. Структура уроку залежить від його мети, змісту матеріалу, що вивчається, методів, прийомів і засобів навчання, які використовуються на уроці, рівня підготовленості і розвитку учнів/учениць, місця уроку в загальній системі уроків по темі (розділу) програми.
Окрім названих факторів відзначається також, що на структуру уроку великий вплив має творчий характер роботи вчителя/вчительки і конкретні умови роботи учнів/учениць. Зрозуміло, що структура різних уроків не може бути однотипною. Проте, протягом тривалого часу в дидактиці і практиці навчання спостерігається тенденція до закріплення за кожним із встановлених класифікацією типів уроків визначеної обов’язкової і досить сталої структури. Так, наприклад, комбінований урок проводять за такою традиційною структурою: – організаційний момент; – перевірка виконання домашнього завдання; – опитування учнів/учениць за пройденим матеріалом; – повідомлення учителем/учителькою нового матеріалу; – закріплення навчального матеріалу; – домашні завдання.
Зміст уроку фізичної культури характеризують чотири взаємопов’язані компоненти:
1) навчальний матеріал;
2) організаційно-управлінська і контролююча діяльність педагога;
3) навчально-пізнавальна діяльність учнів/учениць;
4) фізіолого-психологічні процеси та зміни в етапі розвитку учнів/учениць.
Поняття «зміст уроку фізичної культури» охоплює сукупність фізичних вправ, активну діяльність дітей, керівну діяльність педагога, навчально-виховний результат уроку.
В. Ареф’єв наголошує, що неможливо говорити про якість і ефективність навчання, не зрозумівши поняття «зміст уроків фізичної культури». «Зміст уроків з фізичної культури – це засвоєння теоретичних знань, навчання основних дій та рухових ігор, де закріплюється техніка рухів і виробляються рухові навички», – зазначає вчений.
Зміст уроку фізичної культури характеризують чотири взаємопов’язані компоненти:
1) навчальний матеріал;
2) організаційно-управлінська і контролююча діяльність педагога;
3) навчально-пізнавальна діяльність учнів/учениць;
4) фізіолого-психологічні процеси та зміни в етапі розвитку учнів/учениць.
Поняття «зміст уроку фізичної культури» охоплює сукупність фізичних вправ, активну діяльність дітей, керівну діяльність педагога, навчально-виховний результат уроку.
Дещо інше трактування змісту уроків фізичної культури ми знаходимо у Б. Шияна, який зазначає, що зміст уроку фізичної культури – це не тільки набір фізичних вправ, формування гігієнічних навичок, раціональний режим відпочинку і праці, вільне ходіння, правильне дихання, загартування та ін. Зміст уроку фізичної культури – складне явище, тому що вчительство не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації й умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють спроєктований зміст уроку і той, що реально склався в процесі його проведення. Зміст реального уроку не збігається повністю з окресленим заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована вчителем/ вчителькою до початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної підготовки, педагогічна інтуїція дадуть йому/їй змогу завжди приймати правильні рішення.
Крім того, на уроках фізичної культури закладають основи фізичної культури з урахуванням анатомо-фізіологічних періодів навчання і розвитку фізичних якостей дітей, спрямовані на вирішення виховних, освітніх та оздоровчих завдань.
Питання класифікації уроків фізичної культури щодо змісту розглядають по-різному. У практиці фізичного виховання проводили уроки фізичної культури за змістом одного розділу програми (гімнастичні, легкоатлетичні, плавання, лижної підготовки).
Для підвищення ефективності уроку завжди треба вивчати дві-три теми з одного чи навіть з різних розділів програми. Автор акцентує увагу на комплексних уроках. Розрізняють уроки фізичної культури з однорідним матеріалом, наприклад, уроки гімнастики, ігор, лижної підготовки, плавання, і комплексні уроки, включаючи матеріал із різних розділів програми.
Отже, за змістом навчального матеріалу знаходимо класифікацію, яка вирізняє предметні уроки. Змістом цих уроків є матеріал розділів гімнастики, рухливих і спортивних ігор, легкої атлетики, плавання, лижної підготовки тощо. І уроки фізичної культури, які поділяють за змістом на комплексні уроки з акцентом на кілька розділів шкільної програми.
Ще за змістом поділяють уроки фізичної культури на однопредметні (гімнастика, легка атлетика тощо) та комбіновані (основна гімнастика і спортивні ігри тощо).
Також існує класифікація уроків фізичної культури за змістом, де поділяють уроки на однонаправлені і комплексні. Однонаправлений урок розглядається автором з точки зору закономірностей поглибленого розучування рухових дій або забезпечення достатньо значного тренувального ефекту, необхідного для вибірково направленого розвиваючого впливу на ті або ті фізичні здібності. Комплексний урок у більшості випадків трактується з виділенням у його основній частині розділів, орієнтованих на почергове вирішення нерівноцінних за вирішенням педагогічних завдань.
Для раціональної побудови комплексного уроку потрібно передбачити характер взаємодії між різноманітними сторонами змісту уроку і зв’язаними з ними ефектами, з тим, щоб використовувати позитивну взаємодію і мінімізувати негативну. Відповідно слід передбачити найбільш виправдану в конкретних умовах послідовність неоднорідних розділів основної частини уроку стосовно закономірностей зміни в ході уроку оперативної працездатності учнів/учениць.
Б. Шиян за характером змісту всі уроки фізичної культури поділяє на дві великі групи: предметні й комплексні. Змістом предметних уроків фізичної культури є навчальний матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи тощо); комплексних – поєднання навчального матеріалу з різних розділів програми (легка атлетика і спортивні ігри, гімнастика і спортивні ігри тощо).
Таким чином, питання класифікації уроків фізичної культури полемізуються більшою мірою, ніж розгляд питання ефективності комплексних і предметних уроків для конкретних вікових груп дітей.
Уроки фізичної культури забезпечують фізкультурну освіченість, загальну фізичну підготовленість до будь-якої діяльності і відрізняються більшою змістовністю. Вони відіграють суттєву роль у створенні передумов для організації та успішного розгортання спортивної підготовки учнів. Під час уроків діти знайомляться з типовими видами спортивних вправ, опановують основи техніки, досягають вищого рівня розвитку рухових якостей, набувають початкового уявлення про види спорту.
Урок, як основна форма організації занять, дає можливість створити всі умови для вирішення завдань освіти, оздоровлення та виховання. На основі знань, рухових вмінь і навичок, фізичної підготовленості, отриманих у процесі уроків, успішно здійснюється процес у позашкільних формах занять, які проводять з дітьми в системі позашкільних і позакласних занять фізичними вправами.
Зміст уроку включає такі дії:
• інтелектуальні, що проявляються в спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам’ятовуванні, пошуку власних шляхів вирішення завдань і проєктуванні власних дій;
• рухові, які полягають у виконанні спроєктованих дій, розучуванні, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і несприятливих умовах, а також у спрямованому розвитку фізичних якостей;
• контрольно-оцінювальні, що передбачають самоконтроль і самооцінювання, виявлення й усунення помилок, обговорення питань, які виникають у процесі навчання, з учителем/учителькою і однолітками, регулювання емоційних проявів.
Зміст уроку планує вчитель/вчителька. У процесі побудови уроку він/вона проєктує елементи його змісту – структуру уроку. Основою для проєктування є біологічні закономірності функціонування організму дитини, що визначають його працездатність.
Питання для самоконтролю
Окресліть мету й завдання фізичного виховання школярів.
Назвіть форми організації занять фізичним вихованням учнів.
Поясніть, що розуміють під формами занять у фізичному вихованні.
Чим обумовлена структура уроку фізичної культури?
Чому урок фізичної культури є основною формою занять у школі?
Назвіть і охарактеризуйте складові частини уроку фізичної культури.
Які завдання вирішуються у підготовчій частині уроку фізичної культури?
Із чого випливають і на що спрямовані освітні завдання уроку?
На чому ґрунтується класифікація уроків?
Як класифікуються уроки залежно від завдань, що вирішуються?