Поняття стресу: визначення, класифікація (еустрес, дистрес).
Центральна нервова система і стрес: роль лімбічної системи, кори головного мозку, гіпокампу.
Симпато-адреналова система: «бей або тікай» — біологічний сенс.
Гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова вісь (ГГН-вісь): механізм секреції кортизолу.
Гормональні та нейромедіаторні зміни під час стресу.
Нейропластичність і вплив хронічного стресу на мозок.
Когнітивні й поведінкові наслідки стресу.
Біопсихосоціальна модель стресу.
стрес, еустрес, дистрес
симпато-адреналова система
адреналін, норадреналін
гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова вісь
кортизол
нейропластичність
когнітивний контроль, емоційна регуляція
Стрес — це неспецифічна реакція організму на будь-які вимоги, що пред’являються до нього (визначення Г. Сельє). Стрес може бути:
Еустрес — позитивний стрес, що мобілізує ресурси, допомагає адаптуватися (наприклад, хвилювання перед іспитом).
Дистрес — негативний стрес, який виснажує організм і шкодить здоров’ю (наприклад, тривала невизначеність, хронічні конфлікти).
Лімбічна система (амигдала) визначає емоційну значущість подій і запускає стресову реакцію.
Префронтальна кора аналізує ситуацію, бере участь у когнітивному контролі (пригнічує надмірні реакції амигдали).
Гіпокамп регулює пам'ять і навчання, а також гальмує секрецію кортизолу; при хронічному стресі його клітини ушкоджуються.
У відповідь на загрозу активується симпатична нервова система. Надниркові залози виділяють адреналін і норадреналін, які:
прискорюють серцебиття,
підвищують артеріальний тиск,
розширюють бронхи,
направляють кров у м’язи,
загострюють увагу.
Це готує організм до швидкої реакції: боротьби чи втечі.
Гіпоталамус виділяє кортиколіберин (CRH).
Гіпофіз виділяє адренокортикотропний гормон (АКТГ).
Надниркові залози секретують кортизол.
Кортизол підвищує рівень глюкози, пригнічує імунну систему, змінює обмін речовин.
У короткостроковій перспективі це корисно для виживання, але хронічно високий кортизол шкодить мозку, серцю, імунітету.
Адреналін, норадреналін — швидка мобілізація.
Кортизол — підтримує енергетику, але у надлишку викликає виснаження.
Дофамін і серотонін — знижується їх рівень, що веде до тривожності та депресивних станів.
ГАМК (гальмівний нейромедіатор) слабшає, що підсилює напруження.
Гіпокамп: зменшення кількості нейронів, проблеми з пам’яттю.
Префронтальна кора: зниження здатності до концентрації та контролю емоцій.
Амигдала: стає гіперактивною, що підсилює тривожність і страх.
Водночас практики релаксації та медитації відновлюють нейропластичність.
Погіршення уваги та пам’яті.
Імпульсивні рішення.
Зниження мотивації.
Порушення сну.
Схильність до агресії або уникання.
Формування шкідливих звичок (переїдання, куріння, алкоголь).
Стрес формується на трьох рівнях:
Біологічний — активація нервової та гормональної системи.
Психологічний — інтерпретація ситуації, рівень тривожності, копінг-стратегії.
Соціальний — підтримка оточення, умови праці, суспільні фактори.
Ця модель пояснює, чому одна й та сама ситуація може бути для когось еустресом, а для іншого — дистресом.