Проект "Новоросія" і сучасна російсько-українська ...

ГІБРИДНА ВІЙНА

На сьогоднішній день міжнародне гуманітарне право розрізняє два різновиди збройних конфліктів:

-міжнародні збройні конфлікти і

-збройні конфлікти неміжнародного характеру.

Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і які мають силу до цього часу.

Але жодна з конвенцій не використовує не в регулює поняття «гібридна війна».

Міжнародними збройними конфліктами визнаються такі конфлікти, у яких один суб’єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб’єкта. Таким чином, сторонами в міжнародному збройному конфлікті можуть бути держави та нації і народи, що борються за свою незалежність.

Збройні конфлікти неміжнародного характеру мають ознаки застосування зброї і участь у конфлікті збройних сил, включаючи поліцейські підрозділи; колективний характер виступів і наявність органів, відповідальних за їхні дії; тривалість і безперервність конфлікту; здійснення повстанцями контролю над частиною території держави.

Треба також зазначити, що до збройних конфліктів неміжнародного характеру слід відносити всі громадянські війни і внутрішні конфлікти, що виникають із спроб державних переворотів та ін.    

Однак в сучасному світі військовий конфлікт може мати одночасно ознаки як внутрішнього так і міжнародного збройного конфлікту. Прикладом є конфлікт який відбувається сьогодні на сході України, за зовнішніми ознаками нібито можна віднести до внутрішнього конфлікту. За ознаками, що формально  дозволяють віднести його до внутрішнього є те, що він відбувається в межах території України, а його учасниками є урядові війська з одного боку та незаконні збройні формування з іншого.

Тобто в даному випадку немає прямого збройного протистояння між військами двох різних держав – це називається «гібридною війною».

Гібридна війна — війна з поєднанням застосування зброї, партизанської війни, тероризму та злочинної поведінки з метою досягнення певних політичних цілей, основним інструментом якої є створення державою-агресором в державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч та конфліктів з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії, які звичайно досягаються звичайною війною.

Нетрадиційні засоби ведення війні у сучасних умовах отримали нову назву – «гібридна війна» або «гібридний метод ведення війни».

Треба зазначити, що саме поняття «гібридна війна» не є офіційним.  Доволі показовими, з точки зору застосування стратегії «гібридної війни», є сьогодні дії Російської Федерації на Сході України. Це, безумовно, і є гібридний тип воєнних дій.

Експерти називають гібридну війну типом конфлікту, який все частіше буде застосовуватися у 21 столітті.

Гібридна війна поєднує принципово різні типи і способи ведення війни, які скоординовано застосовуються задля досягнення основних цілей.

Типовими компонентами гібридної війни є використання методів, що сприяють виникненню та поглибленню в державі, обраній для агресії, внутрішніх конфліктів:

1) Створення внутрішніх суспільних протиріч через пропаганду з її переходом у інформаційну війну;

2) Створення економічних проблем через економічне протистояння з переходом в економічну війну та протидію зв'язкам країни-жертви з сусідніми країнами;

3) Підтримка сепаратизму та тероризму аж до актів державного тероризму; побудова псевдодержавних утворень як гібридного ідеал-проекту державотворення;

4) Сприяння створенню нерегулярних збройних формувань (повстанців, партизан та ін.) та їх оснащення.

5) При цьому сторона-агресор намагається та може залишатися публічно непричетною до розв'язаного конфлікту.

Про те, що РФ готувалася до цієї війни і планувала вести її саме в такий спосіб, свідчать багато фактів. Разом з тим постійна військова підтримка РФ незаконних збройних формувань та засилання на територію України озброєних найманців може вказувати на те, що даний збройний конфлікт має міжнародний характер. 

Передумовами початку гібридної війни на Сході Україні є:

v наявність у РФ значного політичного прошарку, зацікавленого у реалізації власних імперських амбіцій;

v прагнення РФ повернути світ від багатополярного стану до біполярного;

v усвідомлення керівництвом РФ загрози, якою буде для неї успішна Україна;

v залежність значної частини ЄС від поставок російських енергоносіїв;

v очевидне бажання Кремля шляхом підкорення України зламати волю до опору не лише країн СНД, але і республік Балтії та Польщі.

 

Дослідники щодо причин розв'язування РФ агресії щодо країн-сусідів, зокрема України. Основні версії, які розглядаються, включають такі причини:

 1. Геополітичні амбіції Москви на лідерство в сучасному світі;

 2. Наміри щодо захоплення нових територій, зокрема й за межами колишнього Радянського Союзу напередодні його розпаду;

 3. Створення «осі безпеки» з огляду на розширення НАТО та розміщення елементів ПРО в Європі;

 4. Зміщення акцентів населення Росії з внутрішніх проблем держави на зовнішні за рахунок формування образу «ворога», згуртування нації навколо міфічної ідеї «руського міра»;

 5. Наміри щодо зменшення (погіршення) економічного потенціалу інших країн, які внаслідок потенційної зовнішньої воєнної загрози змушені значну частину свого економічного, наукового потенціалів, матеріальних і грошових ресурсів спрямовувати на зміцнення військового потенціалу;

 6. Тиск, який змушує інші країни бути максимально лояльними до агресора, передусім у політичній та економічній сферах.

Характерними особливостями гібридної війни РФ проти України є:

v агресія без офіційного оголошення війни з боку РФ;

v приховування країною-агресором своєї участі в конфлікті;

v активне використання мережевої війни, що не має одного і явного центру управління війною;

v широке використання нерегулярних збройних формувань (в т. ч. під прикриттям мирного населення) під гаслами і виглядом громадянської війни;

v неофіційне залучення державою-агресором недержавних виконавців – “ввічливих чоловічків”, “добровольців”, які, по суті, є найманцями і не зв’язані міжнародним правом;

v нехтування агресором міжнародними нормами ведення бойових дій та чинними угодами і досягнутими домовленостями;

v взаємні заходи політичного та економічного тиску;

v протистояння у кібернетичному просторі;

v проводяться проти слабких місць держави і місцевого населення;

v не мають явного тилу і фронту;

v використовують методи інформаційної боротьби і терору;

v дезінформація українського населення та поширення вигідних для Росії ідеологій.

Основна проблема у регулюванні гібридних воєн міжнародним гуманітарним правом полягає у тому, що воно концентрується виключно на фізичному вимірі конфлікту, в той час як його роль дедалі зменшується – її заміщують економічний та інформаційний способи ведення війни.

Отже, у сучасних гібридних війнах норми міжнародного гуманітарного права не діють, а це, у свою чергу, створює певні складності до притягнення винних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності за військові злочини.

В сучасному світі однією з серйозних загроз миру та безпеці є те, що для приховування міжнародних злочинів, держава агресор все частіше може застосовувати гібридні методи ведення війни.

Уперше публічно про гібридну війну сказав Френк Гофман, відставний офіцер морської піхоти США і науковий співробітник Національного університету оборони США написав серію статей на цю тему, а в 2007 році випустив на їхній основі монографію «Конфлікт у XXI столітті: походження гібридних воєн».

У липні 2014 р. тодішній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен звинуватив Росію у веденні гібридної війни, що її він визначив як «комбінацію військових дій, прихованих операцій і агресивної програми дезінформації».

Відтоді функціонери НАТО регулярно використовували цей термін.

Міністр закордонних справ Клімкін звинувачує Росію в «гібридній війні» проти Євросоюзу , а Генштаб Міноборони проводить конференцію під назвою «Уроки гібридної війни: воєнні аспекти» у 2016 р.

Гібридні війни сучасності:

Прикладом гібридної війни, у якій військова потужна держава-агресор домовляється із недержавними виконавцями – групами місцевого населення та бойовиками, – зв'язок із якими вона формально цілковито заперечує, є російська диверсійна діяльність в Україні навесні 2014 року.

Під час конфлікту невеликі групи російських військовослужбовців організовували та координували озброєні загони повстанців із місцевого населення на сході України, уникаючи прямого введення своїх військ через український кордон, що дозволяло Росії обходити міжнародне право.

Захоплення Криму і його входження до складу Російської Федерації було вельми успішною операцією гібридної війни.

Ввічливі «зелені чоловічки», озброєні новітньою російською зброєю, створення сприятливого для Кремля інформаційного фону в західних ЗМІ, цілеспрямоване повінь українського сегмента Iнтернету дезінформацією (класичний приклад – піднятий над флагманом ВМС України «Гетьманом  Сагайдачним» Андріївський прапор, про що повідомили ИТАР-ТАСС і РІА «Новости»), дипломатична клоунада Віталія Чуркіна на засіданні Ради Безпеки ООН – все це складові гібридної війни, кульмінацією якої стало проведення референдуму і прийняття Криму і Севастополя до складу РФ.

Очевидно, що темп дій Росії визначався слабкістю української влади і допущеними раніше помилками. Збройні сили України впродовж років готувалися до війни індустріальної епохи, паралельно здійснюючи демілітаризація суспільства, позбавляючись від радянського військового спадку.

В Україні під загрозою виявились практично усі сфери суспільного життя – економіка, політика, культура пам’яті та інформаційного споживання, навіть ідентичність.

Слабка диверсифікація ринків збуту української продукції, прив’язаність до російського ринку базових секторів вітчизняного господарства, відсутність альтернативних джерел постачання ресурсів – усе це перетворилося на питання національної безпеки.

Зусиллями пропаганди була нав’язана штучна проблема дискримінації російськомовного населення, страх перед ефемерною загрозою «бандерівщини». Український інформаційний простір без належного російськомовного й англомовного контенту виявився замкненим, неконкурентним, не готовим донести українську позицію до світової  спільноти. 

Таким чином, сукупність вказаних особливостей призвела до того, що Україна стала об’єктом гібридної війни з боку РФ, і зараз це потрібно показати всьому світовому загалу, що це ніякий не збройний конфлікт неміжнародного характеру та громадянська війна на сході України, а цинічна та замаскована збройна агресія Росії.