Становлення фізичної ...

Тема 3. Фізичне виховання у Київській Русі

План

1.      Особливості, провідні форми та напрямки фізичного виховання у Київській Русі.

 

1. Особливості, провідні форми та напрямки фізичного виховання у Київській Русі

 

У період формування Київської Русі у предків-українців збереглося багато самобутніх традицій національного тіловиховання. Молоді, починаючи ще з дитячого віку, прищеплювалися необхідні для праці та військової справи навички та якості.

Ще з часів військової демократії збереглись звичаї вишколу дітей. Одним із таких древніх ритуалів були «постриги» – перша в житті дитини посадка на коня.

Так, наприклад, «постриги» князя Ігоря відбулися в трирічному віці. Семирічним хлопчиком він опинився в Новгород-Сіверському. У цьому віці в Древній Русі починали навчати грамоти, стрільби із лука, фехтуванню, володінню списом і арканом, їзди верхи, а з дванадцяти років – і військовим хитрощам. Таким чином, до військового життя готувалися ще з дитинства. Святослав Ігорьович, наприклад, почав воювати вже малою дитиною. Володимир Мономах ходив на лови від тринадцятого року життя. Данило Галицький уже кількалітнім хлопчиком володів мечем.

Слов’яни завжди споруджували собі річкові човни. Спершу це були видовбані стовбури дерев. Існують письмові свідчення, що такі одно деревні човни були поширеними на Дніпрі в Х столітті. Про велику вправність українських воїнів-мореплавців свідчать їхні морські походи під проводом князів Олега та Ігоря.

Найголовнішими засобами фізичної підготовки в цей період були різноманітні ігри та фізичні вправи, тісно пов’язані з трудовою та військовою діяльністю. Юнаки змагались і в плаванні, стрільбі з лука, кінських «ристалищах», метанні списа.

Цікаво, що серед дорослих ще мала певну популярність гра з биком або двобій людини з роз’ятреною твариною.

Відомо, що в Україні ще з до княжих часів були розповсюджені різноманітні види дужання (боротьби). Дужання, як один з ефективних засобів фізичного виховання, мало багато різновидів. Це боротьба «на ременях», «спас», «навхрест» тощо.

На початку ІХ століття в Київській Русі починає зароджуватися професійна військова організація – дружина князя. Вона складалася з трьох підрозділів. У перший – входили найбільш знатні, досвідчені воїни, які складали верхівку князівської влади. Другий підрозділ складався з молодих юнаків: «отроків», «юних». У третьому підрозділі гуртувалися власне вої – мужі хоробрі, які аж до половини ХІ ст. були головною силою князівської дружини.

Важливими засобами військово-фізичної підготовки воїв були дужання, двобої на палицях. Слід зауважити, що в Русі культ меча був настільки сильний, що меч застосовувався виключно у військовому поході. Відомо, що навіть проти повсталих смердів князі воювали іншою зброєю – бойовими сокирами. А в мирні часи всі постійно вправлялися в так званих двобоях на палицях, в чому вважалися неперевершеними майстрами. Суттєвим засобом фізичної підготовки воїнів були лови.

Важливим компонентом військово-психологічної підготовки воїнів слід вважати і морально-фізичний вишкіл. Суворе, небезпечне життя спричиняло гартування міцних характерів русичів. Так, князь Святослав: «…в походах не возив за собою возів, ані казанів, не варив м’яса, … не мав він шатра, а спав на сідлі, – такими були і всі інші його воїни…».

Питання фізичної культури в ті часи звичайно не мали ґрунтовного наукового забезпечення. Однак, національна фізична культура українців базувалася на багатовіковому досвіді, певному комплексі знань в галузі лічби. Використовуючи багатий досвід попередніх поколінь, починає формуватися своєрідна національна система фізичного виховання. Одним із компонентів був здоровий спосіб життя, який ґрунтувався на чіткому виконанні релігійних обрядів (чергування постів – «скоромних днів», велике значення режиму дня тощо).

Велике значення в народних змагальних іграх приділялось віковому розподілу учасників цих ігор. Наприклад, відомо, що у боях навкулачки не допускалося, щоб досвідчені бійці змагалися з юнаками.

Необхідно зауважити, що фізична культура українського народу, розвиваючись на власній національній основі, мала не замкнений і обмежений характер. На розвиток фізичної культури українців мали безпосередні впливи культурні надбання сусідніх народів. Так, відомо, що на зразок західноєвропейських лицарських турнірів, відбувалися своєрідні «руські ігрища».

Проте, вбираючи в себе кращі зразки європейської культури, фізична культура українського народу за своїм соціальним значенням та спрямованістю ґрунтувалася в першу чергу на звичаях та традиціях свого народу, що і зумовлювало її прогресивність.

 

Питання для самоперевірки

1.      Що таке «постриги» в контексті фізичного виховання Київської Русі?

а) ритуал посвяти у воїни

б) перший урок письма

в) перша посадка дитини на коня

г) навчання бойових хитрощів

2.      Який компонент виховання у Київській Русі включав ігри, пов’язані з трудовою та військовою діяльністю?

а) грамотність

б) змагальні ігри та фізичні вправи

в) ремесло

г) релігійні обряди

3.      Яка зброя використовувалася воїнами Київської Русі виключно у військових походах?

а) сокира

б) меч

в) лук

г) палиця

4.      Які види боротьби були популярними в Київській Русі?

а) боротьба «навхрест», «на поясах», «Спас»

б) самбо, дзюдо, айкідо

в) греко-римська боротьба, вільна боротьба

г) карате, кікбоксинг

5.      Що було основою фізичної культури в Київській Русі, яка сприяла розвитку здорового способу життя?

а) використання природних умов та лікувальних трав

б) змагальні ігри та військові вправи

в) чітке виконання релігійних обрядів та дотримання режиму дня

г) народні традиції боротьби

 

Правильні відповіді: 1в, 2б, 3б, 4аб, 5в.