ІФКіС 014: Лекція 6. Україна в міжнародному олімпійському русі

Лекція 6. Україна в міжнародному олімпійському русі

Тема 6. Україна в міжнародному олімпійському русі

План

1. Україна в міжнародному олімпійському русі.

2. Виступи українських спортсменів у Олімпійських іграх.

1. Україна в міжнародному олімпійському русі

Національний олімпійський комітет України був створений у 1990 році, а згодом остаточно визнаний МОК у 1993 році. Проте, шлях країни до МОК почався набагато років раніше, фактично представники України у міжнародному олімпійському русі від самого початку його існування.

Окрім колеги й однодумця П’єра де Кубертена Олексія Бутовського, який був обраний членом вперше створеного МОК і представляв на історичному атлетичному конгресі царську Росію, хоча й був родом з Полтавщини (село П’ятигірці), а виховувався й освіту здобував в Україні слід відзначити й дворянського депутата з Києва Д. Меленевського та представника давнього українського роду Білозерських С. Білозерського-Білосельського. Сьогодні мало що відомо про цих представників України на Паризькому конгресі, окрім наявності їх прізвищ у списках Музею МОК, як почесних гостей конгресу.

Важливим наслідком згаданого конгресу стало проведення Ігор І Олімпіади сучасності у 1896 р. І знову відшукуємо факти участі у цих міжнародних змаганнях представників України, землі якої на той час були поневолені різними загарбниками. Крім О. Бутовського, до Афін самостійно прибув борець і стрілок Микола Ріттер з Києва. Однак з невідомих причин він не виступав в олімпійських змаганнях. До грецької столиці самостійно вирушила також група спортсменів Одеського спортивного союзу, їм також не пощастило виступати на олімпійському помості – грошей на дорогу вистачило тільки до Константинополя.

Зважимо на ці факти, адже спортсмени царської Росії, яка тоді володіла більшістю українських земель, не виступали в Афінах офіційною командою. Тільки у 1912 році на Іграх V Олімпіади царська Росія дебютувала в олімпійських змаганнях. Символічно, що російська збірна посіла тоді 15-16 місце, розділивши його зі збірною Австрії, яка також панувала на частині українських земель. Цікаво, що в австрійській команді був львів’янин Владислав Понурський.

Відомий дебют спортсменів колишнього СРСР у 1952 році на Іграх у Гельсінкі насправді не був для українських спортсменів дебютом на олімпійських змаганнях. Адже збірна СРСР, подібно до збірних царської Росії, Австрії, Польщі чи Румунії, була чужою командою для українських спортсменів, хоча, природно, не всі вони це усвідомлювали.

Однак історичні факти свідчать і про те, що окремі спортсмени, тренери, керівники постійно прагнули представляти на Олімпіадах Україну, а не держави-монополії. Зокрема, малодослідженими залишаються діяльність у 1917 році Київського олімпійського комітету, заходи урядів УНР та ЗУНР щодо участі України в Олімпійських іграх 1920 року в Антверпені, спроби утворення Українського олімпійського комітету в 1921 році, ініціаторів якого Москва невдовзі знищила. Досить активно домагався олімпійських прав для України уряд УНР у діаспорі.

Після II Світової війни Україна остаточно стає частиною Радянського Союзу, а українські атлети з’являються на олімпійських змаганнях у костюмах із написом “СРСР”. За сорок років участі Радянського Союзу в олімпійському русі близько 640 спортсменів з України виступали в Олімпіадах, а 198 з них мають титул Олімпійського чемпіона. Достатньо назвати таких непересічних українських спортсменів, як Віктор Чукарін, Володимир Куц, Леонід Жаботинський, Валерій Борзов, Оксана Баюл, кожен з яких став своєрідним символом олімпійського руху сучасності.

Поява в 1952 році на Олімпійських іграх у Гельсінкі радянської команди загострила олімпійські домагання українців діаспори, які ставлять, здавалось би, слушне запитання: чому спортсмени нової олімпійської держави виступають не під прапорами окремих радянських республік, а під червоним прапором СРСР? Активність української діаспори вилилась напередодні Мельбурнської Олімпіади 1956 року у створення Українського олімпійського комітету за кордоном, який очолив доктор Володимир Білинський з Австралії.

Завдяки діяльності цього комітету, тискові на світові мас-медіа, численні листи та звернення з приводу антинаціональної політики радянського спортивного керівництва на одному із пленарних засідань Міжнародного олімпійського комітету вперше було порушено українське питання. У 1960 році тодішній Президент МОК американець Ейвері Брандедж при підтримці делегатів Англії та Швейцарії склав офіційну заяву, в якій йшлося про те, що Україна як член Об’єднаних Націй має повне право брати самостійну й окрему участь в Олімпійських іграх, щоб це могло здійснитися, в самій Україні мусить утворитися Національний олімпійський комітет згідно зі статутом МОК.

Проте, лише 22 грудня 1990 року делегації з усіх областей України збираються в Києві на Асамблеї засновників національного олімпійського комітету України.

На ХVI зимових Олімпійських іграх в Альбервіллі та на Іграх ХХIV Олімпіади в Барселоні в 1992 р. спортсмени молодої української держави були позбавлені можливості виступати окремими командами. Провідні українські атлети виступали у складі «об’єднаної команди країн СНД та Грузії», оскільки вже утворили власний НОК, але офіційно визнаний МОК він ще не був.

Першим головою НОК став колишній бігун Валерій Борзов. Другим цю посаду обіймає колишній стрибун із жердиною Сергій Бубка. Обидва функціонери є членами МОК з кінця ХХ століття. Сергій Бубка до того ж є членом виконавчого комітету, а з 2000 по 2008 рік очолював його. З 2022 року НОК України очолює Вадим Маркович Гутцайт, колишній фехтувальник на шаблях.

У 2014 році після початку російської агресії НОК України заснував програму надання допомоги спортсменам і тренерам з тимчасово окупованих територій АР Крим, Донецької та Луганської областей.

Спільними зусиллями МОК, організація «Олімпійська солідарність» та європейські олімпійські комітети створили Фонд солідарності. Фінансова допомога була спрямована, зокрема, на евакуацію спортсменів, тренерів та членів їхніх родин із районів активних бойових дій, надання притулку та необхідних послуг, а також загальну гуманітарну допомогу у більш безпечних районах.

2. Виступи українських спортсменів у Олімпійських іграх

За роки незалежності українські спортсмени регулярно брали участь в Олімпійських іграх.

Блискуче в Альбервіллі проявили себе фігурист з Одеси Віктор Петренко та київський хокеїст Олексій Житник, які стали чемпіонами ХVІ зимових Олімпійських Ігор.

На ХХV Олімпіаді в Барселоні (1992 р.) спортсмени України здобули загалом (в командних і особистих змаганнях) 40 медалей: 17 золотих, 14 срібних, 9 бронзових.

Пам’ятним для історії залишиться дебют спортсменів України самостійною командою на міжнародній спортивній арені – блискучий виступ на змаганнях Всесвітньої Універсіади в Баффало (США, 1993 р.), де команда України посіла ІV загальнокомандне місце.

У лютому 1994 року відбулися ХVІІ зимові Олімпійські ігри в норвезькому місті Ліллехаммері, де вперше збірна України виступала незалежною командою в олімпійських Іграх. Золота медаль фігуристки Оксани Баюл, як і бронзова біатлоністки Валентини Цербе, гідно увінчала перший старт України на зимових Олімпійських Іграх.

Загалом 34 медалі (10 – 5 – 19) здобули спортсмени незалежної України на Іграх ХХVІ Олімпіади в Атланті (США, 1996 р.). Ігри ХХVІІ Олімпіади в австралійському Сіднеї принесли Україні 35 олімпійських медалей (3-20-12).

Вкрай невдалим виявився виступ українців на XIX зимових Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті (США). Тільки три спортсмени здобули залікові очки неофіційного командного заліку, посівши 2 п’яті й одне шосте місця (Станіслав Кравчук – лижна акробатика; Валентина Шевченко – лижні перегони, Лілія Лудан – санкарство).

В Атланті в 1996 році Україна дебютувала на Паралімпійських Іграх. Тоді під українським прапором виступали 25 спортсменів, які виграли сім медалей (1 золото, 4 срібла та 2 бронзи) і посіли 44 місце в загальному рейтингу.

У 1998 році збірна України вперше брала участь на зимових Паралімпійських іграх і одразу гучно заявила про себе – 9 нагород (3 золоті, 2 срібні та 4 бронзові).

На Олімпіаді у Сіднеї у 2000 році Україна виборола 3 золоті медалі, 2 з яких дістала «золота рибка» Яна Клочкова – у коронних дисциплінах 200 та 400 метрів комплексним плаванням, а також срібло у 800 метрів вільним стилем.

У 2004 році в Афінах Ірина Мерлені стала першою у світі олімпійською чемпіонкою з вільної боротьби у ваговій категорії до 48 років. Загалом у 2004 році Україна виборола 22 нагороди, з яких 8 золотих. Також на Іграх в Афінах жіноча збірна України з гандболу посіла третє місце та стала володаркою єдиної олімпійської нагороди за всі роки незалежності в ігрових видах спорту.

Історичний Пекін 2008 рік, на Олімпійських іграх. Україна виборола 24 нагороди – 7 золотих, 4 срібних та 13 бронзових. Олімпійським чемпіоном у ваговій категорії до 57 кілограмів став Василь Ломаченко. Тоді українець у фіналі достроково переміг француза Джелькіра Кедафі в першому раунді. За результатами виступів у Пекіні-2008 Ломаченко нагородили кубком Вела Баркера, який дають кращому боксеру Ігор незалежно від вагової категорії. За чотири роки Василь привіз свою другу олімпійську нагороду найвищого ґатунку, але вже у ваговій категорії до 60 кілограмів.

На Олімпіаді в Лондоні 2012 року українські боксери вразили весь світ. З сімох спортсменів п’ятеро завоювали медалі: чемпіонами стали Олександр Усик та Василь Ломаченко, Денис Берінчик став срібним призером, а Олександр Гвоздик та Тарас Шелестюк вибороли бронзові нагороди.

На Олімпійських іграх у Сочі 2014 року українська жіноча збірна з біатлону здобула золоту медаль в естафеті.

Паралімпійці не лише вибороли 25 нагород, 5 із них золоті, але й показали патріотичний характер та принциповість. Спочатку вони готові були бойкотувати Ігри в Росії, на Паралімпіаду все ж таки поїхали, але проукраїнський настрій демонстрували. Наприклад, випадково зіпсували настрій президенту Росії. У чоловічій гонці на 7,5 кілометрів у біатлоні серед спортсменів з вадами зору всі прогнозували золото російському атлету Миколі Полуніну, якого хотів привітати особисто президент Росії Володимир Путін, але неочікувано для росіян українець Віталій Лук’яненко випередив Полуніна на 11 секунд та здобув золото.

На Олімпійських іграх в Ріо 2016 року Україна виборола дві золоті нагороди, одна з них на рахунку Юрія Чебана. Український каноїст подолав дистанцію 200 метрів та став дворазовим олімпійським чемпіоном. А ось паралімпійці у Ріо завоювали 117 медалей – 41 золоту, 37 срібних та 39 бронзових. Крім того, встановили 109 рекордів у трьох видах спорту: плавання, легка атлетика та паверліфтинг. З них 22 рекорди світу, 32 паралімпійські рекорди і 54 рекорди Європи.

Каратистка з ураженням слуху Карина Янчук на Дефлімпіаді 2017 року перемогла попередню чемпіонку світу – турецьку спортсменку з рахунком 5:0 в абсолютній першості, розгромила каратистку з Росії в особистих змаганнях, а крім того, допомогла збірній України перемогти в командному турнірі. Таким чином Карина Янчук стала триразовою чемпіонкою Дефлімпійських ігор, і такий результат до неї не показував жодний спортсмен.

Перемога на зимовій Олімпіаді 2018 року Олександра Абраменка – це перше золото у фристайлі для України; третя золота медаль взагалі за історію зимових Ігор для синьо-жовтих, та перше олімпійське чемпіонство серед чоловіків в історії спорту незалежної держави.

Українські паралімпійці привезли з головних Ігор чотириріччя 22 нагороди. За кількістю золотих нагород Україна повторила свій найкращий результат (виступ у Турині-2006) – 7 медалей, крім того, синьо-жовті здобули ще 7 срібних та 8 бронзових нагород.

На Олімпійські Ігри до Токіо у 2020 році Україна попередньо делегувала 158 спортсменів. Це була найменша кількість атлетів в українській історії на Олімпіадах. Попри це, Україна змогла на Олімпійських Іграх здобути 19 медалей: 1 золото, 6 срібних, а також 12 бронзових нагород. Двом спортсменам – плавцю Михайлові Романчуку та каноїстці Анастасії Лузан – вдалося двічі здобути медаль Олімпіади.

Україна у 2022 році за підсумками виступів на Олімпіаді у Пекіні здобула лише одну нагороду. Її автором став фристайліст Олександр Абраменко, який став срібним призером у лижній акробатиці. У медальному заліку Україна посіла 25-те місце. Цей результат є найгіршим для України за останні 12 років, коли на Іграх у Ванкувері не було здобуто жодної медалі.

Збірна України завершила виступ на XVI літніх Паралімпійських іграх-2020 у Токіо здобувши 98 медалей – 24 золоті, 47 срібних, 27 бронзових – і в підсумку посіли шосте місце в загальнокомандному заліку. За сумарним числом медалей українці п’яті.

На Іграх у Пекіні паралімпійська збірна України закінчила виступи з 29 медалями. Це новий рекорд України на рівні Зимових Паралімпіад. Крім цього, Україна побила також і рекорд за кількістю золотих нагород. До Паралімпіади-2022 українські паралімпійці не вигравали більше як сім медалей найвищого ґатунку.

Питання для самоперевірки

1. Коли Україна дебютувала самостійною командою на Олімпійських іграх?

а) 1948 рік

б) 1996 рік

в) 2000 рік

г) 1988 рік

2. Хто був одним із перших українців, який брав участь у міжнародному олімпійському конгресі 1894 року в Сорбонні?

а) Олексій Бутовський

б) Микола Ріттер

в) Владислав Понурський

г) Юрій Коцай

3. Який український спортсмен здобув золоту медаль в естафеті на Олімпіаді 1928 року в Амстердамі?