ІФКіС 014: Лекція 7. Роль Національного олімпійського комітету України у розвитку спорту

Лекція 7. Роль Національного олімпійського комітету України у розвитку спорту

Тема 7. Роль Національного олімпійського комітету України у розвитку спорту

План

1. Створення НОК України та особливості його діяльності.

2. Особливості, проблеми та перспективи розвитку спортивного руху в сучасній Україні.

1. Створення НОК України та особливості його діяльності

В умовах так званої «перебудови» і нового піднесення національного відродження (кінець 80-х років) питання про самостійне представництво України на міжнародних змаганнях постало з новою силою. У 1989 році у Львові ефективно діяла ініціативна група за створення Українського національного олімпійського комітету, котра гостро ставила питання про надання українському спорту державницького і національного статусу. Після опублікування на сторінках газети «Львів спортивний» (спец. випуск газети «Ленінська молодь») статті Євгена Бобка «Чому Україна не бере участі в Олімпійських іграх», почалася ґрунтовна дискусія, яка з часом перейшла й на шпальти республіканської преси.

У деяких містах розпочався збір підписів за створення незалежного НОК України. В короткий термін лише у Львові спортсмени зібрали десятки тисяч підписів. Водночас у Києві При Управі Народного Руху України за ініціативою тодішнього голови Республіканської федерації санного спорту Валерія Шутого розпочав діяльність Український національний олімпійський комітет (УНОК). УНОК розгорнув бурхливе листування з міжнародними спортивними організаціями, зокрема з МОКом, домагаючись свого визнання.

І хоч подібне визнання на той час ще було малоймовірним, заходи УНОКу дещо приспішили події в тодішніх владних кабінетах.

Уже в 1990 році відповідними державними органами управління галуззю фізичної культури та спорту України було розроблено перший проєкт Хартії Олімпійського Комітету України (ОКУ). Цей проєкт було запропоновано обговорити в регіонах. Проєкт Хартії був недосконалим, відставав від тодішньої політичної ситуації, яка наближала Україну до незалежності. Ця Хартія ще передбачала повну підлеглість ОКУ НОК СРСР. Завданням ОКУ, згідно з планами авторів проєкту, мало бути підготовка спортивних резервів для збірних команд СРСР, а не самостійний виступ на міжнародних змаганнях.

Другий варіант Хартії, який було представлено Генеральній Асамблеї засновників НОК України, суттєво відрізнявся від першого проєкту. Цю Хартію було затверджено Асамблеєю засновників НОК України 22 грудня 1990 р.

Асамблея того ж дня обрала персональний склад і першого президента НОК України. Ним став дворазовий олімпійський чемпіон з легкої атлетики Валерій Борзов.

Саме з грудня 1990 року розпочалася діяльність НОКу України, хоча до його офіційного визнання МОКом залишалося ще понад рік. Офіційне визнання НОК України відбулося 9 березня 1992 року. Відразу після заснування НОК України, було створено Олімпійську Академію України (8 березня 1991 р.).

Процес офіційного олімпійського визнання України супроводжувався входженням Національних спортивних федерацій України в міжнародні федерації та повністю завершився у 1992 році.

Належність України до авторитетних спортивних держав світу було підкреслено членством у МОК президента НОК України, міністра Мінмолодьспорту Валерія Борзова у 1994 році. У 2000 році членом Міжнародного Олімпійського Комітету став ще один видатний український олімпієць – легкоатлет із Донецька Сергій Бубка.

В організаційних та фінансових справах НОКу України, Мінмолодьспорту, федераціям значну допомогу надає створений у діаспорі громадський комітет зі сприяння олімпійській підготовці та виступам спортсменів України. Очолює Комітет діяльна й енергійна Лариса Барабаш Темпл. Спортивні діячі та структури в Україні й в еміграції чи не вперше так дружньо і по діловому вирішують важливі галузеві справи.

Національний Олімпійський Комітет України (НОК України) є неурядовою громадською організацією, яка координує розвиток олімпійського руху в Україні. У своїй діяльності НОК керується законодавством України, Олімпійською хартією Міжнародного олімпійського комітету та власною Хартією. НОК України має виключне право представляти державу на Іграх Олімпіад та зимових Олімпійських іграх, в Міжнародному Олімпійському Комітеті, інших міжнародних олімпійських організаціях. НОК України має також виключне право на використання власної олімпійської символіки.

Держава сприяє діяльності НОК України, розвитку його матеріально-технічної бази, надає фінансову підтримку. Проте безпосереднє втручання будь-якого державного чи якогось іншого органу або особи у внутрішні справи НОКу є таким, що суперечить Хартії.

2. Особливості, проблеми та перспективи розвитку спортивного руху в сучасній Україні

Спортивний рух в Україні відіграє важливу роль у формуванні здорового суспільства, вихованні молоді та зміцненні міжнародного іміджу держави. Щороку українські спортсмени беруть участь у понад 1000 офіційних міжнародних змаганнях, що свідчить про значну активність у спортивній сфері. Однак, розвиток спорту супроводжується низкою проблем, які потребують комплексного підходу для їх розв’язання.

Проблеми розвитку спортивного руху на сучасному етапі розвитку країни мають декілька направлень: організаційні, методичні, матеріально-фінансові, морально-етичні.

Організаційні проблеми. Організаційна структура спорту в Україні значною мірою успадкована від СРСР і залишається авторитарною. Основною її проблемою є залежність від державного фінансування, що не відповідає сучасним економічним можливостям країни.

Спроба передати управлінські функції громадським організаціям і федераціям наразі є проблематичною через їх слабку фінансову спроможність і брак компетентних фахівців. Крім того, Україна стикається з дефіцитом представництва на міжнародному рівні як у керівних органах, так і серед суддів.

Матеріально-фінансові проблеми. Після розпаду СРСР значна частина спортивної інфраструктури залишилася за межами України, що створило серйозні труднощі для розвитку багатьох видів спорту. Дефіцит високоякісного спортивного інвентарю та обладнання негативно впливає на підготовку спортсменів.

Також варто зазначити проблему низької оплати праці тренерів і спортивних фахівців, що сприяє їх переходу до представництва інших країн.

Кадрові проблеми. Частина тренерів збірних команд України має обмежений досвід роботи на міжнародній арені, оскільки раніше вони займалися лише підготовкою резерву для збірних СРСР. Водночас значна кількість досвідчених фахівців залишає країну через кращі умови праці в інших країнах.

Морально-етичні проблеми. Однією з ключових проблем є питання національної ідентичності у спорті. Національні збірні команди України в етнічному і культурному плані часто не відображають національного колориту, що заважає перетворенню спорту на важливий чинник національного відродження.

Відсутність патріотизму та національного компонента у спортивному русі є серйозною перешкодою для консолідації суспільства навколо ідеї спорту як національної гордості.

Для подолання наявних проблем і подальшого розвитку спорту необхідно вирішити низку завдань, зокрема: реформувати системи фізичного виховання і спорту, зробити заняття фізичною культурою масовими та доступними, відбудувати матеріально-технічну базу, підготувати нових спортивних функціонерів.

Реформа системи фізичного виховання і спорту повинна охопити всі рівні організації спортивної діяльності. Тісної взаємодії потребують державні структури та громадські організації (федерації, клуби). Необхідно створити умови для розвитку спорту як справи всього суспільства, а не лише державних структур.

Масовість спорту, надання фізичній культурі народного характеру, має базуватися на національних традиціях, культурі та мові. Це допоможе зробити спортивний рух важливою частиною національної культури.

Необхідно залучати до роботи у спортивних структурах фахівців, які мають як відповідний професійний рівень, так і національну свідомість. Важливу роль у цьому має відігравати система підготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Значної уваги потребує відбудова наявної матеріально-технічної бази та її подальше розширення. Це стосується як олімпійських центрів, так і спортивних об’єктів місцевого рівня.

З метою популяризації здорового способу життя спорт має стати невіддільною частиною життя кожної людини. Для цього необхідно створити умови, за яких заняття фізичною культурою будуть доступні кожному. Важливо також підвищити мотивацію населення до занять спортом, пропагуючи здоровий спосіб життя.

Спростовуючи відомий вислів «Спорт поза політикою!», слід звернути увагу на вплив спорту на національну єдність та міжнародний імідж України. Успіхи українських спортсменів на міжнародній арені сприяють не лише популяризації спорту, а й консолідації нації. Вони формують позитивний імідж України у світі, підвищують рівень патріотизму серед громадян і стимулюють молодь до занять спортом.

Спортивні досягнення можуть стати одним із ключових факторів національної ідеї, що об’єднує суспільство. Успішний розвиток спортивного руху сприятиме не лише поліпшенню фізичного стану населення, а й соціально-культурному піднесенню.

Розвиток спорту в Україні стикається із серйозними викликами, проте він має значний потенціал. Реформування системи фізичного виховання, повернення спорту національного змісту, залучення кваліфікованих кадрів та популяризація здорового способу життя – це ключові завдання, від вирішення яких залежить майбутнє українського спорту.

Спорт має стати не лише сферою досягнення високих результатів, а й важливою частиною життя кожного українця, сприяючи зміцненню нації та її культурному відродженню.

Питання для самоперевірки

1. Коли було офіційно визнано Національний Олімпійський Комітет України (НОК України) Міжнародним олімпійським комітетом (МОК)?

a) 1990 рік

б) 1991 рік

в) 1992 рік

г) 1994 рік

2. Хто став першим президентом НОК України?

a) Сергій Бубка

б) Валерій Борзов

в) Євген Бобко

г) Валерій Шутий

3. Яка організація була створена в Україні на підтримку олімпійської підготовки спортсменів одразу після заснування НОК України?