ІФКіС 014: Лекція 9. Система оздоровлення запорозьких козаків та розвиток спорту в Запорізькому регіоні

Лекція 9. Система оздоровлення запорозьких козаків та розвиток спорту в Запорізькому регіоні

Тема 9. Система оздоровлення запорозьких козаків та розвиток спорту в Запорізькому регіоні

План

1. Загальна характеристика системи оздоровлення запорозьких козаків.

2. Історія становлення та розвитку фізичної культури і спорту у Запорізькій області.

1. Загальна характеристика системи оздоровлення запорозьких козаків

На теренах Запорозької Січі, так сам як і в стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Запорозькі козаки були однією з найбільш фізично загартованих і здорових верств українського суспільства XVI-XVIII століть. Це було обумовлено як суворими умовами життя, так і особливою системою оздоровлення, яка включала фізичні вправи, загартування, раціональне харчування та дотримання морально-етичних принципів.

Система оздоровлення запорозьких козаків має не тільки історичне значення, її вивчення актуальне й зараз, оскільки це національна система тіловиховання, яка довела свою ефективність і базується на використанні багатьох природних чинників.

Система фізичної культури запорозьких козаків стала вершиною українського тіловиховання. Суворі історичні часи, екстремальні умови життя запорозьких козаків вимагали напруження фізичних і психофізичних сил, залізної дисципліни та витримки. Серед козаків на високому рівні був культ міцного, загартованого здоров’я і фізичної сили людини, її всебічного розвитку, досконалості, адже сила, витривалість, терпіння, наполегливість розвиваються тільки у важкій щоденній праці, завдяки, в першу чергу, фізичним вправам.

Аналіз історичних документів свідчить про те, що в Запорозькій Січі існував культ фізичної досконалості людини. Це твердження обґрунтовується низкою положень:

- запорозькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей;

- свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ;

- одним з основних критеріїв переходу молодика в «істинного» запорожця був рівень його фізичної підготовленості;

- посилене фізичне виховання дітей і молоді в січових школах та школах джур;

- велика кількість легенд та переказів про надприродні можливості козаків.

Багато вітчизняних і закордонних дослідників наголошують на тому, що свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ. І навіть тоді, коли молодика приймали до «істинного» козацтва, він не припиняв займатися фізичними вправами. Дозвілля козаків заповнювалось різноманітними фізичними вправами: вправлялися у стрільбі, фехтували на шаблях, об’їжджали коней, змагались з плавання, бігу, веслування, боротьби тощо. Одним з основних критеріїв переходу молодика до «істинного» запорожця була його фізична підготовленість. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли фізичний стан новобранця, загартованість і витривалість на спеку й холод, дощ і сніг, брак одягу і їжі.

Загартування здоров’я, національне (етнічне) тіловиховання, фізичний вишкіл дітей були стійкими традиціями в козацькому середовищі. Суворий курс фізичного і військового виховання хлопчики проходили в січових школах. У школі вихованців привчали до оборонно-військової справи. Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном. Вихованців вчили добре маскуватися в різних умовах, від чого часто залежало їх життя. Після шкільних занять старші учні займалися військовою справою. Така система навчання та виховання давала той обсяг знань та вмінь, які потрібні були козакові-воїну, вона розвивала у дітей спритність, силу, витривалість та інші важливі якості, необхідні у сповненому небезпеки козацькому житті.

В непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров’я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслування.

Часто у січових та козацьких школах перехід з одного класу до іншого супроводжувався козачими забавами, народними іграми, різноманітними фізичними й психофізичними вправами. Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахідливість, точність. Все це фізично розвивало учнів, підносило їх дух, вселяло оптимізм, віру у свої сили та можливості.

У системі оздоровлення запорозьких козаків можна виокремити декілька основних елементів.

1. Фізичні вправи та військова підготовка. Запорозькі козаки постійно тренувалися у володінні різними видами зброї: шаблею, списом, луком, мушкетом. Значну увагу приділяли верховій їзді, оскільки кіннота була однією з головних сил козацького війська. Плавання та веслування були обов’язковими навичками, оскільки козаки часто здійснювали походи річками та морем на «чайках». Козацькі вправи мали прикладний характер: кидання ножів і списів, боротьба, стрільба влучно по мішенях.

2. Загартування. Козаки практикували систематичне загартування організму шляхом водних процедур у холодну пору року. Вони купалися в річках навіть взимку, часто ходили без верхнього одягу навіть у прохолодну погоду, що сприяло підвищенню опору організму до захворювань.

3. Раціональне харчування. Основою раціону козаків були прості, але поживні страви, багаті на білок і вуглеводи. Це було необхідно для підтримання фізичної витривалості. Основні страви: каша (пшоно, гречка), риба, м’ясо дичини. Використовували багато часнику та цибулі, які мали антисептичні властивості. Вживали натуральні напої: узвари, трав’яні настої. Алкоголь споживали вкрай рідко, адже пияцтво суворо засуджувалося.

4. Морально-етичне виховання. Значна увага приділялася моральному здоров’ю. Козаки мали суворі моральні принципи та кодекс честі. Культ вільної людини, віра у власні сили та патріотизм формували сильний дух, що допомагало долати труднощі. Віра в Бога була важливим елементом духовного життя, що також впливало на моральну стійкість і гармонію внутрішнього світу.

5. Лікування травами. Запорозькі козаки добре зналися на лікувальних властивостях трав. Вони використовували різні рослини для лікування ран, заспокоєння нервової системи, підвищення імунітету. Популярними засобами лікування були настої з трав (звіробій, ромашка, деревій) та компреси для загоєння ран.

Система оздоровлення запорозьких козаків була гармонійним поєднанням фізичних вправ, загартування, раціонального харчування та духовного розвитку. Завдяки цьому запорозькі козаки демонстрували неймовірну фізичну витривалість і були зразком сили духу та тіла. Відродження цих традицій може мати значний вплив на формування здорової нації. Ця система оздоровлення залишається актуальною і сьогодні. Її принципи загартування, фізичної активності та раціонального харчування можна використовувати для пропагування здорового способу життя серед сучасної молоді.

2. Історія становлення та розвитку фізичної культури та спорту у Запорізькій області

Запорізька область є одним із важливих центрів розвитку фізичної культури та спорту в Україні. В її історії спорт завжди відігравав значну роль, починаючи від козацьких традицій фізичної підготовки до сучасних досягнень спортсменів на міжнародній арені.

Історію становлення та розвитку запорізького спорту можна умовно розділити на декілька історичних етапів.

Козацький період (XVI–XVIII ст.). Фізична культура в регіоні має глибокі історичні корені, що сягають часів Запорозької Січі. Запорозькі козаки були прикладом витривалості, сили та фізичної досконалості. Основу їхньої фізичної підготовки становили: військові вправи, володіння шаблею, списом, луком, верхова їзда, плавання та веслування, загартування та дисципліна, що сприяли зміцненню здоров’я.

Козацька традиція загартування та активного способу життя заклала підвалини майбутнього розвитку фізичної культури в регіоні.

Період радянської модернізації (1920-1940 роки). Після створення Запорізької області у 1939 році розвиток фізичної культури став частиною державної політики СРСР. У цей час активно розвивалися такі напрями, як будівництво спортивних об’єктів (стадіони, спортивні майданчики, плавальні басейни), створення спортивних товариств («Динамо», «Локомотив», «Спартак»). Основною метою фізичної культури цього періоду було виховання здорових і фізично розвинених громадян, здатних захищати батьківщину.

Поширеною є думка, що великий спорт у місто прийшов за часів будівництва Дніпрогесу, коли на будівництві був розіграний футбольний турнір серед будівельних бригад.

Саме в цей період створюються міські футбольні клуби «Локомотив» та «Металург». Функціонування цих спортивних клубів поклало початок традиції опікування великими промисловими підприємствами та відомствами місцевою соціокультурною сферою. Це сталося на прикладі «шефства» над зазначеними клубами управлінням запорізьким осередком «Придніпровської залізничної дороги» та підприємством «Запоріжсталь».

Особливо цей факт є важливим на фоні того, що на початку 30-х років XX століття в СРСР спорт розвився за сприяння спортивних товариств «ЦСКА» (центральний спортивний клуб армії), «Динамо», «Трудові резерви». У Запоріжжі відбір гравців до місцевих футбольних клубів відбувався за спортивним принципом серед працівників місцевих металургійних підприємств. У тяжкі довоєнні часи всі футболісти мали дворазове харчування та обов’язковий харчовий пайок. Саме ці харчові пайки й врятували від голоду та недоїдання життя двом сотням запорізьких футболістів та членам їх родин. Це спасло від смерті та супутніх захворювань біля тисячі жителів Запоріжжя.

Та водночас цей процес започаткував віднесення футболістів до місцевої еліти. У майбутньому спортсмени міста почали користуватися все більшою кількістю матеріальних благ, серед яких у повоєнні роки можна виділити подорожі за кордон, позачергове виділення житла, автотранспорту, користування освітніми, рекреаційними та медичними послугами на пільгових умовах.

Повоєнний період та «золота епоха» спорту (1950-1980 роки). Повоєнні роки стали періодом відновлення спортивної інфраструктури та масового залучення населення до занять спортом. У Запоріжжі та області з’явилися численні дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ), що спеціалізувалися на різних видах спорту: футбол, легка атлетика, плавання, гімнастика, гандбол тощо. Продовжується розвиток командних видів спорту, зокрема: футболу, волейболу, гандболу. Спортсменів із Запорізької області почали залучати до складу національних і союзних збірних команд. Особливого розвитку набули такі види спорту: легка атлетика, бокс, важка атлетика, плавання.

Загалом, після закінчення Другої Світової війни спорт у місті, як і по всьому Радянському Союзу, перетворився разом з кіно на головний елемент проведення активного та пасивного дозвілля, чому сприяло будівництво локальних спортивних комплексів з легкоатлетичними стадіонами. До таких об’єктів можна віднести спортивні комплекси «Локомотив», «Стріла», «Титан», «Авіатор», «ДСС» та «Торпедо».

Остаточно спортивна інфраструктура Запоріжжя сформувалася в 70-х рр. ХХ століття, після будівництва критих спортивних арен, таких як палаци спорту «Юність», басейн «Славутич» та критий манеж «Запоріжсталь». Це зумовило появу та розвиток інших командних видів спорту, таких як хокей, гандбол, баскетбол та волейбол. Історія появи в місті кожного із зазначених видів спорту має свою власну історію.

Наприклад, хокейний клуб «Дніпроспецсталь» навіть у радянські роки не здобув популярності місцевих чиновників та був через кілька років ліквідований через проблеми з підтримкою функціонування льодового майданчика. Це рішення занапастило не тільки хокей, а й зародки місцевого фігурного катання, хоча в 1981 році в місті проходили збори збірної СРСР з фігурного катання. За нетривалий період свого існування льодовий майданчик міста зміг згуртувати близько трьох тисячі дітей, які займалися фігурним катанням та хокеєм. Було сформовано десять аматорських дитячих команд, які кілька років розігрували обласний чемпіонат з хокею.

Разом з хокеєм у місті з’явилися чоловічі гандбольні клуби «ЗІІ» та «ЗАС», а потім і жіночий клуб «Мотор». Поява гандболу в місті була зумовлена необхідністю формування дублюючих складів для легендарного київського «Спартака», який став потерпати від підростаючої молоді краснодарської «Кубані» та ростовських «Ростсесельмашу» та «Джерела». Ця ідея припала до душі керівництву «Моторбудівного» заводу. І в роки перебудови вони склали конкуренцію самому «Спартаку», кілька разів завоювавши бронзові нагороди радянської першості. А чоловіки взагалі склали кістяк збірної СРСР, що в 1976 році стала тріумфатором літніх Олімпійських ігор, що проходили в канадському Монреалі.

Незалежна Україна (1991 і дотепер). Після здобуття незалежності України спортивна галузь Запорізької області зазнала значних змін . Було реформовано спортивну структуру і створено регіональні федерації з різних видів спорту. Зросла роль приватних спортивних клубів, поряд із державними спортивними школами почали з’являтися приватні клуби та секції.

Саме в цей період Запоріжжя стає столицею українського гандболу. Жіночий клуб «Мотор» та чоловічий ZTR виграли понад 90% національних першостей. На їх базі формувалися національні збірні України з гандболу. Як наслідок, силами запорізьких гандболісток вдалося у 2000-2001 роках виграти кубок володарів кубків у норвезькому місті Нордстранд серед жіночих команд, а збірній – привести з Угорщини срібні медалі європейської першості.

Водночас Запоріжжя стало разом з Луганськом центром з розвитку жіночого волейболу завдяки успіхам команди «Орбіта». Цей статус у Запоріжжя був відібраний Одесою та Черкасами в кінці XX століття.

Перші роки незалежності України суттєво не змінили тенденції в розвитку спорту в місті. Головна тенденція того часу монополізація запорізькими спортсменами спортивного простору. В місті починає розвиватися баскетбол. Запорізька «Козачка-ЗАЛК» – незмінний чемпіон України з баскетболу серед жінок, а чоловічий баскетбольний клуб «Ферро» – міцний середняк вітчизняної суперліги.

Запоріжжя перетворюється на базове місто для футзалу. Команди «Запоріжкокос», «Дніпроспецсталь» та «Віннерфорд-Університет» разом з київськими клубами «Інтеркас» та «Ускорпія» складають кістяк збірної України з футзалу, що стає кількаразовим призером чемпіонатів Світу та Європи.

Футзал на фоні розрухи системи підготовки спортивних кадрів стає культовим, у місті секції з футзалу відкриваються в 10 школах міста, а сам футзал стає спеціалізованим предметом у всіх вишах міста. В місті починають проходити комерційні турніри серед журналістів та бізнесменів, і футзал перетворюється на інструмент проведення ділових переговорів та стає одним із засобів відпочинку бізнес-еліти.

В середині 90-х років Запоріжжя перетворюється на базу водних видів спорту. С. Бондаренко, Д. Силантьєв, О. Жупіна, Р. Володьков стають призерами чемпіонатів світу та Олімпійських ігор у Сіднеї. Цей факт випливає з того, що Запоріжжя було єдиним містом в Україні з двома басейнами, що відповідали стандартам проведення спортивних змагань з водних видів спорту. Але вони існували інерційно, і без адміністративної та фінансової підтримки ці успіхи були зведені нанівець.

Загалом на межі століть відбулися знакові спортивні події, які, з одного боку, призвели до його краху в багатьох видах спорту, але водночас почали культивуватися пляжний футбол та почав відроджуватися любительський хокей.

Футбол отримав новий стадіон «Славутич-Арена», участь запорізького «Металурга» у фіналі кубка України та участь у кубку УЄФА. З іншого боку, практично зникли з карти Запоріжжя такі види спорту, як жіночий волейбол, баскетбол, настільний теніс, професійний футзал та інші. За останні роки завершили своє існування футбольні клуби «Торпедо» та мелітопольський «Олком».

Проте, запорізькі спортсмени регулярно здобувають перемоги на чемпіонатах України, Європи, світу, а також на Олімпійських іграх.

Першу найвищу олімпійську нагороду в далекому 1952 році виборов борець Яків Пункін, а найбільшого успіху досяг уславлений важкоатлет Леонід Жаботинський, який підіймався на найвищі сходини п’єдесталів пошани двох Олімпіад. Три олімпійські нагороди завоювала бігунка на середні дистанції Тетяна Доровських (Самойленко), по дві – гандболісти Михайло Іщенко та Сергій Кушнірюк, спринтерка Тетяна Пророченко. Загалом, починаючи з 1952 року, спортсмени нашої області завоювали на головних змаганнях сучасності більш як 10 золотих і трохи менше срібних та бронзових медалей.

Запоріжжя відоме своїми видатними спортсменами, які досягли значних успіхів на національному та міжнародному рівнях. Ось декілька з них:

- Леонід Жаботинський – дворазовий олімпійський чемпіон з важкої атлетики (1964, 1968 роки). Встановив 19 світових рекордів і вважається одним із найсильніших людей свого часу;

- Яків Пункін – олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби (1952 рік). Перший український борець, який здобув золоту медаль на Олімпійських іграх;

- Ольга Стражева – олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики (1988 рік). Відома своєю майстерністю та витонченістю виконання вправ;

- Володимир Ященко – видатний легкоатлет, який спеціалізувався на стрибках у висоту. Він стрибав перекатом через планку («scissors style»), що був популярним до широкого впровадження техніки «фосбері-флоп». Він був одним з останніх видатних атлетів, які встановлювали світові рекорди, використовуючи саме цю техніку Встановив світовий рекорд у 1978 році, подолавши планку на висоті 2,35 м;

- Парвіз Насібов – срібний призер Олімпійських ігор 2020 року з греко-римської боротьби. Є представником нового покоління запорізьких спортсменів.

Слід також відзначити досягнення чемпіонів та призерів Європи, світу та Олімпійських ігор, заслужених майстрів спорту Дениса Силантьєва (плавання), Олени Жупіної, Ганни Сорокіної, Романа Володькова (стрибки у воду), братів Сидоренків (бокс), Романа Зозулі, Ольги Рощупкіної (спортивна гімнастика), Олега Михайлова (кульова стрільба) та їх тренерів Сергія Гусєва, Тетяну Турову, Володимира Манзулю, Олександра та Любов Барсукових, Миколу Назаренко та інших.

Історія фізичної культури та спорту в Запорізькій області демонструє послідовність і логічність етапів розвитку від козацьких традицій до сучасних досягнень на міжнародній арені. За останнє десятиріччя було підготовлено понад 100 майстрів спорту України міжнародного класу. Попри існуючі проблеми, перспективи розвитку спортивного руху в регіоні залишаються значними, і важливу роль у цьому процесі відіграють як державні структури, так і громадські ініціативи.

Питання для самоперевірки

1. Який культ існував у Запорозькій Січі?

a) культ фізичної досконалості

б) культ мудрості

в) культ наукових досягнень

г) культ здоров’я без фізичних вправ

2. Що було основним критерієм для переходу молодика в «істинного» запорожця?

a) навички у ремеслі

б) фізична підготовленість

в) знання історії

г) мудрість та вік

3. Які фізичні вправи були популярними серед запорожців?