Становлення фізичної ...

                    Тема 5. Історія становлення фізичної культури та спорту у Запорізькій області

4. Історія становлення та розвитку фізичної культури і спорту у Запорізькій області

Запоріжжя має славні спортивні традиції, які були створені за часів радянської доби, завдяки чому були сформовані умови для того, щоб багато жителів прославляли і місто, і країну на міжнародних спортивних змаганнях.

Великий спорт у місто прийшов за часів будівництва Дніпрогесу, коли на будівництві був розіграний футбольний турнір серед будівельних бригад. Футбол був і є найбільш популярним видом спорту. Тому не випадково створенням футбольних клубу «Локомотив» та «Металург» опікувався сам Серго Орджонікідзе. Функціонування цих спортивних клубів поклало початок традиції опікування великими промисловими підприємствами та відомствами за місцевою соціокультурною сферою. Це сталося на прикладі шефства над зазначеними клубами управлінням запорізьким осередком «Придніпровської залізничної дороги» та підприємством «Запоріжсталь».

Особливо цей факт є важливим на фоні того, що на початку 30-х років XX століття в СРСР спорт розвився за рахунок спортивних товариств «ЦСКА», «Динамо», «Трудові резерви». Відбір гравців до місцевих футбольних клубів відбувався за спортивним принципом серед працівників місцевих металургійних підприємств.

Крім того, слід зауважити приналежність всіх футболістів до первинних організацій ВЛКСМ та КПРС. До системи санкцій місцевих футбольних клубів входили:

- комсомольські або партійні догани;

- відмова від грошових заохочувань;

- дворазове харчування та харчовий пайок.

Саме ці харчові пайки і врятували від голоду та недоїдання життя двом сотням запорізьких футболістів та членам їх родин. Це спасло від смерті та супутніх захворювань біля тисячі жителів Запоріжжя.

Та водночас цей процес започаткував віднесення футболістів до місцевої еліти. У майбутньому спортсмени міста почали користуватися все більшою кількістю матеріальних благ, серед яких у повоєнні роки можна виділити подорожі закордон, позачергове виділення житла, автотранспорту, користування освітніми, рекреаційними та медичними послугами на пільгових умовах.

Після закінчення Другої Світової війни спорт у місті, як і по всьому Радянському Союзу, перетворився разом з кіно на головний елемент проведення активного та пасивного дозвілля, чому сприяло будівництво локальних спортивних комплексів з легкоатлетичними стадіонами. До таких об’єктів можна віднести спортивні комплекси «Локомотив», «Стріла», «Титан», «Авіатор», «ДСС» та «Торпедо».

Остаточно спортивна інфраструктура Запоріжжя сформувалася в 70-х рр. ХХ століття, після будівництва критих спортивних арен, таких як палаци спорту «Юність», «ЗАБ», басейн «Славутич» та критий манеж ВАТ «Запоріжсталь». Це зумовило появу та розвиток інших командних видів спорту, таких як хокей, гандбол, баскетбол та волейбол, що є не випадковим, враховуючи появу критих спортивних майданчиків.

Історія появи в місті кожного із зазначених видів спорту має свою власну і індивідуальну історію. Наприклад, хокейний клуб «Дніпроспецсталь» навіть у радянські роки не здобув популярності місцевих чиновників та був через кілька років ліквідований через проблеми з підтримкою функціонування льодового майданчика. Це рішення занапастило не тільки хокей, а й зародки місцевого фігурного катання, хоча в 1981 році в місті проходили збори збірної СРСР з фігурного катання з ініціативи легендарного тренера О. Мішина. Цей маленький епізод в історії запорізького спорту дав такий ефект: 3 тисячі дітей в місті займалися фігурним катанням та хокеєм, і було сформовано десять аматорських дитячих команд, які кілька років розігрували обласний чемпіонат з хокею, а заняття фігурним катанням та хокеєм у промисловому місті є профілактичним засобом для розвитку захворювань легенів та деяких алергічних хвороб.

Разом з хокеєм у місті з’явилися чоловічі гандбольні клуби «ЗІІ» та «ЗАС», а потім і жіночий клуб «Мотор». Поява в гандболі зумовлена необхідністю формування дублюючих складів для легендарного київського «Спартака», який став потерпати від підростаючої молоді краснодарської «Кубані» та ростовських «Ростсесельмаша» та «Джерела». Ця ідея припала до душі керівництву «Моторбудівного» заводу. І в роки перебудови вони склали конкуренцію самому «Спартаку», кілька разів завоювавши бронзові нагороди радянської першості. А чоловіки взагалі склали кістяк збірної СРСР, що в 1976 році стала тріумфатором літніх Олімпійських ігор, що проходили в канадському Монреалі.

Після здобуття Україною незалежності Запоріжжя стало столицею українського гандболу. Жіночий клуб «Мотор» та чоловічий виграли ZTR понад 90% національних першостей. На їх базі формувалися національні збірні України з гандболу. Як наслідок, силами запорізьких гандболісток вдалося в 2000-2001 роках виграти кубок володарів кубків у норвезькому місті Нордстранд серед жіночих команд, а збірній – привести з Угорщини срібні медалі європейської першості.

Водночас Запоріжжя стало разом з Луганськом центром з розвитку жіночого волейболу завдяки успіхам команди «Орбіта». Цей статус у Запоріжжя був відібраний Одесою та Черкасами в кінці XX століття.

Через систему ДЮСШ із зазначених видів спорту пройшло 25 тисяч дітей обох статей. В 1988 році футбольний клуб «Металург» став першим професійним спортивним клубом СРСР серед колективів першої ліги.

Перші роки незалежності України суттєво не змінили тенденції в розвитку спорту в місті. Головна тенденція того часу монополізація запорізькими спортсменами спортивного простору. В місті починає розвиватися баскетбол. Запорізька «Козачка-ЗАЛК» – незмінний чемпіон України з баскетболу серед жінок, а чоловічий баскетбольний клуб «Ферро» – міцний середняк вітчизняної суперліги. Запоріжжя перетворюється на базове місто для футзалу. Команди «Запоріжкокос», «Дніпроспецсталь» та «Віннерфорд – Університет» разом з київськими клубами «Інтеркас» та «Ускорпія» складають кістяк збірної України з футзалу, що стає кількаразовим призером чемпіонатів Світу та Європи.

Футзал на фоні розрухи системи підготовки спортивних кадрів стає культовим, у місті секції з футзалу відкриваються в 10 школах міста, а сам футзал стає спеціалізованим предметом у всіх вишах міста. В місті починають проходити комерційні турніри серед журналістів та бізнесменів, і футзал перетворюється на інструмент проведення ділових переговорів та стає одним із засобів відпочинку бізнес-еліти.

В середині 90-х років Запоріжжя перетворюється на базу водних видів спорту. С. Бондаренко, Д. Силант’єв, О. Миколайчук, А. Жупіна, Р. Володьков стають призерами чемпіонатів світу та Олімпійських ігор у Сіднеї. Цей факт випливає з того, що Запоріжжя було єдиним містом в Україні з двома басейнами, що відповідали стандартам проведення спортивних змагань з водних видів спорту. Але вони існували інерційно, і без адміністративної та фінансової підтримки ці успіхи були зведені нанівець.

Загалом на межі століть відбулися знакові спортивні події, які, з одного боку, призвели до його краху в багатьох видах спорту, але водночас почали культивуватися пляжний футбол та почав відроджуватися любительський хокей. Проте справа льодових майданчиків до сих пір є не вирішеною.

Футбол отримав новий стадіон «Славутич-Арена» та участь запорізького «Металурга» у фіналі кубка України та участь у кубку УЄФА, що привела в Запоріжжя кілька тисяч студентів з Великобританії, Молдови, Мальти та Греції. З іншого боку, практично щезли з карти Запоріжжя такі види спорту, як жіночий волейбол, баскетбол, настільний теніс, професійний футзал та інші.

В 2008 році в місті відродився професійний баскетбол в лиці баскетбольного клубу «Ферро – ЗНТУ», що в 2010 році виграв кубок України і став бронзовим призером регулярного чемпіонату країни.

Сьогодні чоловічий баскетбол – найпопулярніший вид спорту в місті, особливо на фоні катострофічних виступів футбольного клубу «Металург». Команда весь сезон 2010-2011 років була на останньому місці чемпіонату. Вона розпродала всіх ведучих гравців, «залатавши» кадрові діри маловідомими гравцями з Марокко та Бразилії.

За останнє десятиліття завершили своє існування футбольні клуби «Торпедо» та «Віктор». Не краща ситуація в області. З 2011 року вже не існує мелітопольського футбольного клубу «Олком».

Чемпіонат м. Запоріжжя з футболу розігрують 6 колективів, і 10 команд представлені в чемпіонаті запорізької області. З цих 10 лише 2 («Спартак-КПУ» і «Мотор-Січ») представляють Запоріжжя.

Суттєвих проблем зазнає і аматорський спорт. В місті в аварійному стані знаходиться 6 стадіонів, забудовуються дитячі спортивні майданчики, закриваються дитячі спортивні школи. Спортивні клуби, що функціонують у місті, відчувають нестачу молодих кадрів через захоплення дітей віртуальними розвагами.

За останні роки загальний стан розвитку фізичної культури й спорту в області зазнає позитивних змін у збільшенні загальної кількості осіб, що займаються фізкультурно-оздоровчою роботою. Особливо це спостерігається в навчальних закладах освіти та сільській місцевості.

Здійснюється робота по вдосконаленню ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-спортивної діяльності з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці.

В області працюють школа вищої спортивної майстерності, 16 спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву, 45 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, 63 дитячо-юнацьких підліткових клубів за місцем проживання, 10 дитячо-юнацьких клубів фізичної підготовки.

Запорізька земля споконвіку славилася своїми спортивними досягненнями. Першу найвищу олімпійську нагороду в далекому 1952 році виборов борець Яків Пункін, а найбільшого успіху досяг уславлений важкоатлет Леонід Жаботинський, який підіймався на найвищі сходини п’єдесталів пошани двох Олімпіад. Три олімпійські нагороди завоювала бігунка на середні дистанції Тетяна Доровських (Самойленко), по дві – гандболісти Михайло Іщенко та Сергій Кушнирюк, спринтер Тетяна Пророченко. Загалом, починаючи з 1952 року, спортсмени нашої області завоювали на головних змаганнях сучасності 11 золотих, 6 срібних та 6 бронзових медалей.

Слід відзначити досягнення чемпіонів та призерів Європи, світу та Олімпійських ігор, заслужених майстрів спорту Дениса Силантьєва (плавання), Олени Жупіної, Ганни Сорокіної, Романа Володькова (стрибки у воду), братів Сидоренків (бокс), Романа Зозулі, Ольги Рощупкіної (спортивна гімнастика), Олега Михайлова (кульова стрільба) та їх тренерів Сергія Гусєва, Тетяну Турову, Володимира Манзулю, Олександра та Любов Барсукових, Миколу Назаренко та інших.

За останнє десятиріччя було підготовлено понад 100 майстрів спорту України міжнародного класу, 14 спортсменам присвоєно Почесне звання «Заслужений майстер спорту України». 47 спортсменів області прийняли участь в Олімпійських іграх.