Тема 8. Драматургія Лесі Українки.
Драматична поема як синтез лірики, епосу й драми. Монологічність і діалог-агон як провідні композиційні форми. Інтелектуалізм, філософська проблематика драматургії. Міф, Біблія, історичні паралелі як універсальна модель сучасності. «Одержима» (1901): екстремальна ситуація творчого народження тексту. Біблійний сюжет останніх днів Месії. Міріам як героїня вільнолюбства й «активної любові». Полеміка з етикою непротивлення злу й апофеоз жертовної дружби. «Вавілонський полон» (1902): колоніальне поневолення й духовна деградація спільноти. Мова як межа свободи та кордон ідентичності. «На руїнах» (1904). Руїна як історичний і внутрішній стан нації. Будівництво нового храму як метафора відновлення суб’єктності. «Осіння казка» (1905): алегорія революційної доби та «політичної зими». Гора-палац, Принцеса, Лицар, Будівничий як політичні символи. Притча про визволення й соціальну солідарність. «В катакомбах» (1906) – критика «рабського духу» та клерикальної ідеологізації віри, етика активного гуманізму. «Кассандра» (1903–1908): античний міф як модель катастрофи модерного світу. Кассандра як трагічний пророк. Діалог-агон з Геленом як зіткнення правди і прагматизму. Локальна катастрофа й відкрита перспектива «життя попри руїну». «У пущі» (1898–1909): пуританська громада як механізм соціального тиску. Конфлікт мистецтва та утилітарної моралі провінції. Монодрама як архітектоніка внутрішнього краху і гідності. «Руфін і Прісцілла» (1907–1910). Рим на зламі імперських і християнських ідеологій.
Руфін як інтелектуал між принципом і бездіяльністю. Прісцілла як любов-дія і спільнота однодумців. Арена цирку як панорама соціального страху й дегуманізації. «Адвокат Мартіан» (1911): монодрама подвійної лояльності й роздвоєного сумління. Жіноча суб’єктність як носій моральної ініціативи. Драматична поема як форма філософського опору. Леся Українка як архітекторка модерної української етики свободи.
Завдання